Гаррі спробував надати тупому Ґойловому обличчю стурбованого вигляду.
— Так… — скривився Мелфой. — На щастя, багато там не знайшли. Карочє, в батька є деякі дуже цінні Речі з темних мистецтв. Але класно, що ми маємо власну таємну кімнату під підлогою у вітальні… — Ого! — вихопилось у Рона.
Мелфой глянув на нього. Гаррі теж.
Рон зашарівся. Почервоніло навіть його волосся.
А ще його ніс почав видовжуватися — година вже майже минула. Рон перетворювався на самого себе, і судячи з переляку, з яким він подивився на Гаррі з його приятелем відбувалося те саме. Вони зірвалися на ноги.
— Мій шлунок! — прохрипів Рон, і вони не роздумуючи кинулися бігти зі слизеринської вітальні, штурхнули кам'яну стіну й помчали коридором, безнадійно сподіваючись, що Мелфой нічого не помітив. Гаррі відчував, що поменшав на зріст: величезні Ґойлові черевики почали спадати йому з ніг, а мантію довелося підібгати. Вони помчали сходами до темного вестибюлю, де з комірчини, в якій були зачинені Креб і Ґойл, долинало приглушене гупання.
Кинувши черевики біля дверей комірчини, вони в самих шкарпетках помчали мармуровими сходами до туалету Плаксивої Мірти.
— Ну, час не зовсім змарнований! — захекано сказав Рон, зачиняючи за собою двері туалету. — Хоч ми й не з'ясували, хто здійснює ті напади, але принаймні завтра я напишу татові листа, щоб він добре перевірив, що ховають Мелфої під підлогою у вітальні.
Гаррі глянув на своє обличчя в тріснутому дзеркалі. Воно знову стало нормальним. Він одяг окуляри, а Рон тим часом загупав у двері Герміониної кабінки:
— Герміоно, виходь, у нас є багато новин…
— Ідіть, ідіть! — пискнула Герміона. Гаррі й Рон перезирнулися.
— У чому річ? — здивувався Рон. — Ти ж маєш бути знову нормальною, ось ми…
Але раптом з дверей кабінки випливла постать Плаксивої Мірти. Гаррі ще ніколи не бачив її такою щасливою.
— У-у-у-ух, що ви зараз побачите! — тішилася вона. — Це повний кошмар!
Вони почули, як клацнув замок, і звідти вийшла заплакана Герміона, затуливши мантією голову.
— Що сталося? — невпевнено спитав Рон. — у тебе й далі ніс Мілісент чи що?
Герміона опустила мантію, і Рон мало не впав на унітаз. Її обличчя було вкрите чорною шерстю. Очі пожовкли, а крізь волосся випиналися довгі загострені вуха.
— То була к-котяча волосина! — завила вона. — М-мабуть, М-мілісент мала кота! А ця н-настійка не призначена для тваринних трансформацій!
— Ого-о! — вимовив Рон.
— Тебе будуть жахливо дражнити! — радісно повідомила Мірта.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гаррі Поттер і таємна кімната» автора Ролінг Джоан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „— РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ — Багатозільна настійка“ на сторінці 11. Приємного читання.