Розділ «Кафизма №14»

Молитва скорботного, коли він у печалі виливає перед Богом благання своє.

1-2Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде.

3Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене.

4Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли.

5Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій.

6Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї.

7Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах.

8Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі.

9Кожного дня зневажають мене вороги мої, і ті, що хвалили мене, проклинають мене.

10Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами.

11Від лиця гніву Твого і ярости Твоєї — Ти підніс і кинув мене.

12Дні мої, наче тінь, зникають, і я висох, як та трава.

13Ти ж, Господи, перебуваєш вічно, і пам’ять про Тебе з роду в рід.

14Ти встанеш і змилосердишся над Сионом, бо вже час помилувати його, бо вже прийшов призначений час.

15Бо раби Твої полюбили й каміння його, і жаль їм руїн його.

16І будуть народи боятись імені Твого, і всі царі землі — слави Твоєї.

17Бо відбудує Господь Сион і явиться у славі Своїй.

18Він зглянеться на молитви смиренних і не відкине благання їх.

19І буде написано про це для поколінь майбутніх, і люди, що народяться, будуть хвалити Господа.