Розділ «ТРЕТЯ СВІТОВА ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБАЗАХІДНЯ КОНЦЕПЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВІЙНИ З БОЛЬШЕВИЗМОМ»

Без цього була б неможлива революція в СССР. Навіть значне напруження національної, визвольної ідеї серед мас, готовість до боротьби, без діючого організованого осередку нічого не дали б. Кожна людина, яка хотіла б боротися, стояла б перед питанням, що і як робити. Діяти самій одній навмання — ні до чого не доведе; хіба самій зачинати щось організувати. А ціла большевицька система сексотства, провокації й терору на те й наставлена, щоб примусити кожну одиницю заховати свої небольшевицькі думки в найглибші тайники своєї душі, посіяти взаємне недовір'я, унеможливити, щоб пізнались, порозумілись та зорганізувались до спільної дії ті, хто ворожо наставлений до большевизму.

Постання відповідної революційної організації, яка мала б велику, мобілізуючу ідею, відпорну на рафіновані методи НКВД систему організації, досконаліші від большевицьких способів й тактику боротьби, та яка своєю дією здобула б собі належне довір'я в народі — це в підбольшевицькій дійсності найтрудніша справа на шляху революції.

Але така організація вже існує і має за собою найважчі проби. Українське націоналістичне революційне підпілля, УПА й ОУН, не тільки перетривало п'ять літ осамітненої боротьби в найважчих умовах, коли большевики всіми силами й всякими засобами намагалися його зліквідувати, а й закріпило та розширило засяг свого діяння. УПА й ОУН сьогодні мають такі удосконалені, достосовані до умов і ворожих методів способи боротьби й організації, що НКВД не має виглядів знищити український революційний рух. П'ять літ боротьби від закінчення війни коштує багато болючих жертв, але її висліди ще більші. Українська національна революція має тверду основу для дальшого свого розвитку.

Найбільшою перешкодою для розгортання революційної боротьби є суґестія, що в підбольшевицькій дійсності неможливе існування підпільних сил і всяка спроба революційної боротьби є даремною. Ліквідацією повстанчих і підпільних організацій в Україні, завершеною процесами СВУ і СУМ-у, та доведеним до крайніх меж внутрішнім терором і сексотством, НКВД зумів таку суґестію поширити. Тепер же боротьба ОУН й УПА безупинно продовжується і то таким способом, що її ніяк не можна ані льокалізувати, ані затаїти. Про неї вже знають і в найдальших закутинах СССР. Під впливом цієї боротьби й відомостей про неї докопується глибокий, для успіху революції дуже важливий, пе-релім у думанні найширших мас. Показується, що й НКВД, і цілий большевицький терор не такі всесильні; що є організована сила борців за визволення, які своєю моральною силою стоять вище над усе, що большевизм їм протиставить.

Та не тільки моральна перевага за ними, бо їхня боротьба виявляє їхню вищість в практичній, дійовій якості. Зміст боротьби українського підпілля здобуває собі в народі найвище довір'я і одобрення. Значить, справа революції — це добра й велика справа, справа народня, а її провід у добрих руках.

Розглядаючи питання впливу війни на розвиток революції, можна відмітити багато корисних моментів, якими війна створює більш пригожі обставини. Війна примусить режим звернути головні сили на зовнішні фронти. Воєнні події раз-по-раз будуть вносити розлад у функціонування большевицької машини, будуть створювати все нові внутрішні труднощі, кризові ситуації. Внутрішня готовість приєднатись до активної революційної боротьби значно піднесеться в пересічної людини, яка має йти на фронт, чи іншим-способом безпосередньо виставлена на небезпеку воєнної заглади. Зменшиться гатьмуюче діяння інстинкту самозбереження, яке в мирній обстановці діє дуже сильно. У війні кинення людини на фронт, зокрема при московській методі нещадження людей, грозить загибіллю неменш, ніж піти у протибольшевицьку партизанку, в якій б'ється ворога, замість ставати в його обороні. Війна дає великі можливості здобути зброю, воєнний матеріял, необхідний для ширших мілітарних дій. Під час війни сама совєтська армія своїм складом і моральним станом під двобічним тиском — фронт і НКВД — буде резервуаром великого експльо-зивного потенціялу, який під впливом революційного полум'я з підпілля і повстанчих відділів, може вибухнути протибольшевицьким зривом.

Війна між СССР і західніми альянтами може мати такий перебіг, що напочатку совєтські армії підуть вперед, займуть ще нові країни і фронти зможуть на деякий час стабілізуватись далеко від сьогоднішніх кордонів СССР, а літаками за той час західні альянти будуть виснажувати й торощити противника з гори, на морі, й різними наскоками.

Такий варіянт війни дуже можливий, зокрема, як би вона прийшла раніше, заки в Західній Европі будуть змобілізовані великі армії. Незалежно від того, як далеко від кордонів України йтимуть фронти, українська революційна боротьба буде розгортатися за своїм власним пляном, використовуючи відповідні моменти кожної ситуації. Вона не буде обмежуватись на українських землях, тільки буде поширюватись на інші країни, в чому ОУН й УПА мають відограти визначну ролю.

Рішаюча фаза визвольної революції може мати декілька варіянтів. Концентруючись на українських землях у формі повстання, українська революція може піти по лінії повного опанування значної території, створення на ній української держави і переходу у нормальну війну з Москвою, ведучи рівночасно партизанську боротьбу на інших теренах. Або боротьба може йти увесь час тільки революційно-партизанськими методами, без творення сталих фронтів, ступневе підриваючи володіння ворога й опановуючи терен, аж до повного його розбиття, яке прийде під воєнними ударами ззовні і неменшою мірою від внутрішнього паралічу — від революції.

Без уваги на форми завершення боротьби й на зовнішню ситуацію, відношення сторонніх сил, українська національна революція одночасно з ліквідацією большевицької окупації зразу будуватиме українську самостійну державу на всіх землях України. Якщо б якісь сили ставали тому на дорозі, чи хотіли загарбати частину українських земель — розпічне з ними боротьбу. Така небезпека дуже можлива, передусім з боку Москви.

Війна зовнішніх сил проти СССР, без уваги на їхні інтенції, створить пригожі ситуації для повного розгорнення визвольної протибольшевицької революції. З другого боку, наша революційна боротьба є об'єктивно корисна для противників СССР і значно облегшує їм ведення війни. Але ця взаємна користь може бути в різному ступені. Найменша буде тоді, як обидві сторони будуть себе трактувати байдуже, стараючись тільки використати для себе наслідки діяння другої сторони. Найбільша користь для обидвох сторін буде тоді, як між ними буде союзницьке відношення, координація боротьби за узгідненим пляном, коли війна противників СССР і визвольна революція поневолених народів буде трактуватись обидвома сторонами, як одна спільна справа, а засада співдії і взаємної допомоги буде ними однаково прийнята й дотримана. Тоді боротьба з большевизмом була б набагато легша, коротша, коштувала б менше жертв.

Але для такої співдії замало самого факту боротьби проти того самого ворога. Союзницьке відношення може бути тоді, коли є згідність цілей, так що жодна сторона не має таких цілей у боротьбі, які протиставляться другій, ані не попирає того роду намагань третіх чинників. Дальша передумова — це узгіднена концепція самої війни, принаймні в тому засязі, де збігаються зацікавлення й дії обидвох сторін. А вкінці вимога взаємного трактування, як партнерів у спільній справі, а не об'єкт використання.

Щоб могло дійти до такого відношення, політика західніх держав мусіла б відбути велику еволюцію. Сьогодні вона ще дуже далека від такого трактування справи. Раз тому, що вона ще не має остаточно здецидованого курсу щодо Росії, а на випадок війни не має ще скристалізованої концепції по всіх лініях. Подруге, в ній ще не видно належної оцінки хоч би всіх головних факторів великого змагу. Мабуть, багато засадничих корективів доведеться Заходові робити вже в розпалі війни, коли по болючому досвіді він побачить хибність деяких сьогоднішніх своїх калькуляцій. Невірна оцінка й помилкова настанова Заходу до визвольної боротьби України та інших поневолених Москвою народів шкідливо відіб'ється на цілості протибольшевицького світового змагання, воно некорисне і самим західнім державам, і нашій справі. Ми хотіли б, щоб у цьому прийшла направа завчасу, і треба в тому напрямі діяти. Але в узгляднюванні відношення зовнішніх сил у плянах нашої боротьби треба брати до уваги дійсний стан, а не те, що повинно б бути, і що нам хотілося б.

Коли порівнювати вклад революційної боротьби і війни західніх держав у поборенні большевицького імперіялізму, то легко зробити дуже велику помилку, узгляднюючи кількісні дані. У війні великодержав в дію входять величезні маси людей і мате-ріялів, жертви в людях рахуються на мільйони, а спустошення пожирають висліди праці багатьох поколінь. Бо війна ззовні б'є переважно по тому, що ворог виставляє, чим заслонюється, а трудно досягти його самого. Інакше діє революція — вона оперує меншими засобами, але влучає зсередини в невральгічні вузли, б'є властивого ворога. Там великий кількісний ефект, а тут — якісний.

Правильна й єдино реальна концепція визволення України — це власна революційна боротьба, теж на випадок недалекої світової війни. Бо тільки в ній український народ сам може здобувати собі волю і збудувати державність. Тільки у революційній боротьбі всередині СССР може взяти участь цілий народ, і тільки така форма нашої боротьби може мати відповідно великий ефект, який повалить большевизм, чи значною мірою до цього причиниться і заставить зовнішні сили відповідно рахуватися з нашим змаганням і з його цілями. Тільки шляхом національної революції український народ зможе взяти в свої руки владу, збудувати незалежну державу і завести свій лад. Це однаково важливе в усіх констеляціях, при кожному ставленні до нашої справи зовнішніх сил.

Між революційною визвольною концепцією і ставкою на визволення ззовні, при долученні нашої боротьби до чужої війни, в практиці заходить така суперечність, що визвольна політика не може рівночасно йти обидвома шляхами рівнорядно. Революція вимагає спрямовування усіх сил на рідні землі і взагалі на під-большевицькі терени революційної дії. В її пляні є розгортати цю боротьбу, узгляднюючи передусім обставини всередині СССР, без уваги на те, де стоять воєнні фронти. Для кожного вояка загальна напрямна така: йти в партизанку, або перебуваючи в совєтській армії, діяти в пляні революції, а не намагатися піти в полон. Відплив потенціяльно-революційного елементу на другий бік фронту через здачу в полон зменшував би кількість кадрів, які мають активно боротись по боці революції, а в совєтській армії докопувалась би сеґреґація тим способом, що залишався б вірний боль-шевизмові елемент. Отже здача в полон здатного до революційної боротьби елементу не лежить у пляні розгортання революції й може бути виправдана хіба в таких умовах, коли людина справді не має дійсної змоги перейти до повстанців, ані не може зробити нічого корисного для революції, а стоїть перед альтернативою: або йти в полон, або воювати за большевизм до загину.

При ставці на визвольну боротьбу ззовні, на творення української мілітарної сили по другому боці фронту, здача в полон українських вояків побажана, щоб їх тут включити в закордонні військові формації, очевидно тоді, як для цього буде реальна можливість. За таким пляном усі здатні до боротьби сили мали б концентруватися й формуватись по другому боці фронту і прийти на Україну враз із фронтом західніх альянтів, згл. в рамцях їх воєнного пляну. Революційна боротьба по підсовєтському боці мала б відігравати тільки допоміжну ролю.

Цілком протилежно діється в пляні революції. Навіть ті всі сили, які можна змобілізувати за кордоном, повинні всякими способами й дорогами дістатися в большевицьке запілля, на українські землі і там увійти в революційну, повстанчу боротьбу. А те все, що не має змоги і лишиться на альянтському боці, трактується у пляні визвольної боротьби, як акція другорядного, тільки допоміжного, чи резервного значення.

Так само цілком іншою є постановка політичної й пропаґан-дивної роботи за кордоном. Від того, котра концепція ляже в основу визвольної політики, залежить і інша позиція українського чинника в міжнародньому укладі. Для українського визвольного руху на Рідних Землях і за кордоном у цьому питанні немає ані вагань, ані дискусій. Наш шлях до визволення — це власна революційна боротьба і спрямування до неї всіх сил, які тільки можливо в ній активізувати. Це буде шлях сучасних визвольних змагань України, теж на випадок війни між Заходом і СССР. Вся дія за кордоном і з закордону мусить вкладатися в цей основний плян. А все решта може мати тільки незначну ролю в ході подій.

Вся спроба поставити українську визвольну політику на інші рейки залишиться дрібним безвислідним епізодом.