Розділ «ФРОНТ ПОНЕВОЛЕНИХ НАЦІЙ»

Цей зразок суверенної національно-визвольної політики всякою ціною і жертвами нації є конкретним прикладом реалізації постуляту стратегії фронту поневолених націй: «стратегії власних сил і революційної війни з окупантом».

В національно-визвольній політиці українського національно-активного загалу, в практиці національного життя на чужині, в практиці аж надто численних українських організацій, партій, культурних установ, в українській пресі найважливіший відтинок нашої національно-визвольної боротьби — фронт поневолених націй є майже в повному занедбанні. Наші установи, наші політичні організації повсякденно не реалізують в практиці єдности фронту поневолених націй, наша преса не інформує своїх читачів про боротьбу цього фронту, наша преса заповнена описами й інформаціями про Індокитай, про Венесуелю, про Маляї, про Індонезію, про життя і боротьбу цих народів, але ця наша преса нічого не подає українському читачеві про боротьбу з Москвою Грузії, Казахстану, Таджикістану, козаків, про боротьбу Шаміля, про повстання в 1930 роках у Туркестані басмачів і т. п., не інформує про історію цих народів, про їх змагання, їх перемоги, їх жертви. Україну й українця вже нині з казахом і азербайджанцем єднає спільно пролита кров у лавах УПА, ми вже нині з цими народами є побратимами крови, нас з ними лучить єдність національної долі і спільної боротьби.

На відтинку фронту поневолених націй ми високою мірою перебуваємо у фарвотері московської, польської і взагалі «інтернаціональної», а не національної політики. Ми так же, як і Москва, немов би за її вказівками пишемо, політикуємо про В'єтнам, про африканських муринів і абісинців, нашу увагу до яких приковує Москва, а забуваємо про Казахстан, Азербайджан, Грузію, Вірменію, Таджикистан, Білорусь і інші нації, — в долі і недолі, в успіхах і неуспіхах яких лежить залежність долі і недолі України.

Україна є стрижнем фронту поневолених Москвою народів в їх боротьбі за своє національно-державне визволення. Успіх і перемога цього фронту передусім залежить від активної стрижневої ролі в ньому України.

Міжнаціональна політика українських політичних середовищ, їх преса, їх суспільно-громадська діяльність, навіть культура, мистецтво, театр плутається на смітниках міжнароднього соціялізму (УРДП і її орган «Вперед»), російського єдино-неділимського федералізму (контакти і стосунки лівих українських течій з керенскіядою і москалями), дискутують «мєндзиможжя», займаються дурійками «Україн океанічних» (публікації «чорноморських і океанічних інститутів» з варшавського кореня), змагають до ущас-ливлення України і світу «колективізмом», що на шпальтах «Українських Вістей» другої УРДП проповідує В. Винниченко і тому подібне, себто українська політична думка в міжнародній політиці міжнаціональних відносин стягається і переставляється на чужі, антиукраїнські, антинаціональні, об'єктивно промосковські і московські смітники.

Фронт поневолених націй — це взаємопізнання історії, культури, міжнаціональних відносин, економіки, соціяльних систем, релігії поневолених Москвою націй, з національних джерел цих націй, а не крізь московське густе сито або в її кривому дзеркалі; фронт поневолених націй — це кристалізація і взаємоузгіднення політики, стратегії і тактики національно-визвольної боротьби цих націй між собою, а не снобістичне вороження на чорній каві про «політику великих» і на яку ногу нині встав з постелі Трумєн чи Черчіл, або який колір обличчя був на останній параді у Сталіна. Фронт поневолених націй — це творення революційно-повстанських армій з усіх поневолених націй, це національні узбекські, азербейджанські, грузинські сотні, курені, полки, дивізії в УПА і такі ж національні українські, білоруські, може й польські, литовські, латвійські сотні, курені, полки, дивізії в Казахській, Уз-бекських чи єдиній туркестанській УПА. Фронт поневолених народів — це національно-визвольні революції десятків поневолених народів від залізної заслони до Тихого Океану, в яких прийматимуть участь всі поневолені нації на цьому просторі — казах чи кореєць, закинутий окупантом в Україну, є й буде вояком УПА, як і українець, закинутий окупантом у далекий Казахстан або Корею чи Карелію, або інший край поневоленого народу, стане вояком тамошньої національної УПА, воюючи за Україну.

Усвідомити це, вивчити, обґрунтувати і застосувати на практиці, реалізувати в конкретній дії ідею фронту поневолених Москвою націй, зробити увесь простір СССР — тюрми поневолених націй — суцільним простором національно-визвольних революцій, уна-прямлюваних і кермованих єдиною стратегією і тактикою — це є основою міжнародньої політики українського націоналізму, національним обов'язком кожного українця, кожної української установи, організації, політичного угруповання, поодинокого політичного діяча.

І коли українська спільнота на чужині так сприйматиме і ре-алізуватиме ідею фронту поневолених націй, то цим самим вона зміцнить і скріпить цей фронт, цим самим вона допоможе успішній дії цього фронту на Батьківщині, який бойовими чинами, побратимством крови вояків УПА з вояками всіх поневолених народів в єдиних лавах так широко є здійснюваним.

Від «залізної заслони»[8] до Тихого океану.