Розділ «ІІІ»

– Козацького роду, так не хлопи? – гримнув шдяхтич. – Не навчилися ще, як поводитись з панами, так я вас навчу! Гей, улани!

У сіни увійшло скілька уланів.

– На стайню цього хлопа!.. – показав хорунжий на Микиту.

– Та всипте йому півсотні канчуків!

Але Микита встиг уже узброїтись і став у дверях, своєї світлиці гнівний та рішучий. Ще той не народився, хто б мене бив канчуками! – скрикнув він, вихопивши шаблю з піхви. Смерть тому, хто стуцить на поріг!

– Милостивий пане!... – кланяючись шляхтичеві просила тим часом Пріся. – Пробачте моєму чоловікові! Нате ж він і чоловік мені, щоб обороняти честь мою і бути моїм єдиним володарем. Щиро прошу вас, пане, пробачте й не гнівайтесь.

Шляхтич подивився у розпалені очі козака й зрозумів, що той справді живий до рук не дасться: робити ж з першого дня в Корсуні бешкет йому було не зручно. Хвилину він вагався і всі стояли в напруженні, а в решті хорунжий перевів очі від Микити до Прісі.

– Ну, красуню! Нехай буде по твоєму проханню. На цей раз подарую твоєму чоловікові, а вдруге нехай він свій гонор заховає, бо буде кепсько!

Далі хорунжий наказав дати помешкання на десять уланів і похвалився згодом прийти подивитись, чи гарно їм буде. Микита й Ганна лишилися дуже збентежені й засмучені, не знаючи, що чинити; Пріся ж, радіючи, що минулося лихо, почала умовляти чоловіка й матір, що не аби яке горе, якщо військові люди поживуть у них де-який час.

– Що ж маємо робити, мамо... – говорила вона. Перебудемо всі в малій світлиці, а уланам віддамо ваші дві горниці.

Ганна охала й бідкалася, що таке сталося без чоловіка, а проте, врешті мусіла скоритися й почала переносити свою й чоловікову постелю до дочки. Після того дня в хаті Цимбалюка життя повелося невеселе й пригнічене. У дворі й по хаті ходили чужі люди й хазяїнували, як хто хртів. З першого дня у Ганни почали зникати всякі харчі, далі не ставало птичини, а нарешті черга дійшла й до свиней. Ганна плакала й сварилася з уланами, але це було ні до чого, бо вони лаяли її й робили ще гірше.

Микита пішов був поскаржитись уланському полковникові, але з того трохи не сталося нового лиха: полковник доручив Квицинському розібрати Микитину скаргу й той, прийшовши до хати Цимбалюків, знову почав жартувати та залицятися до Прісі, а Микита знову хапався за шаблю, так що Прісі вдруге довелося благати шляхтича, щоб пробачив її чоловікові.

Через кілька день після того Пріся, як і щодня, пішла увечері з відрами до Росі по воду.

3 того часу, як до Корсуня прийшли поляки сумно стало над Россю. Не маячили вже тут, під вербами, чорні шапки парубків, не червоніли стьожки та плахти дівчат, не бренів веселий сміх, не лунали по-над річкою лагідні пісні... Замісць того, мов тіні, ходили тут засмучені жінки та потай, ховаючись від гусарів та жовнірів по-за кущами, прибігали до річки дівчата з відрами. Замісць пісень тепер тут вчувався плач та жалі. З усякої хати жінки й дівчата приносили сюди свої кривди, образу й ганьбу, що їх зазнали від поляків: по хатах поляки гуляють та пиячуть, б’ють та нівечать хазяйське збіжжя й посуд, грабують добро, ріжуть худобу. Та нехай би вже це, а то почалося таке, що не можна ні дівчині, ні молодиці з хати вийти хватають жовніри та й тягнуть гвалтом до замку, де польська шляхта бенкети справляє...

Сьогодня Пріся почула ще таке, що її аж пропасниця почала бити: у Кривинюка згвалтовано жінку, а коли чоловік почав її обороняти, то гусари забили його на смерть.

Наслухавшись про такі новини та наплакавшись разм з жінками, Пріся помітила, що вже добре смеркло й, ухопивши свої відра на коромисла, поспішаючись пішла до своєї левади.

Хутко проминула вона верби, що, мов вартові, стояли над кручею, перебігла всю леваду й наблизилася вже до кущів бузини, що росла по-над межею садка, коли з-за кущів виникла постать Квицинського й перепинила їй шлях.

– Я давно чекаю на тебе, красуню! – сказав шляхтич. – Так ти мені в око впала, що просто спокою не маю. Причарувала ти мене своїми очима!

Скориставшись з того, що Пріся держала руками коромисло, він обняв її й хотів поцілувати, але молодиця відхилилася, росплескавши воду.

– Не жартуйте, пане, бо ви знаєте у мене чоловік є...