Розділ «В катакомбах»

А мало нас погинуло даремне,

кривавих жертв усім богам неправим,

та гине й досі за того царя,

що, кажеш ти, на рабство осудив нас?

Хто зміряв шлях, обставлений хрестами,

що ми, раби, одвіку перейшли?

Хто зважив кров, що досі ще не впала на голову катів, а все тяжить на дітях тих замучених героїв?

По тій крові, немов по багряниці,

простеленій для кесарських тріумфів,

пройшла богів фаланга незчисленна з землі на небо. Доки буде слатись під ноги їм, тиранам безтілесним,

богам безкровним, неживим примарам живої крові дорога порфіра?

Своєї крові я не дам ні краплі за кров Христову. Якщо тільки правда що він є Бог, нехай хоч раз проллеється даремне Божа кров і за людей.

Мені дарма, чи Бог один на небі,

чи три, чи триста, хоч і міріади.

За жодного не хочу помирать:

ні за царя в незнаному Едемі,

ні за тиранів на горі Олімпі,

нікому з них не буду я рабом,

доволі з мене рабства на сім світі!

Я честь віддам титану Прометею,