Розділ «В катакомбах»

Так мусите ж ви дати оборону від безлічі гріхів отих пекельних.

Учили ви мене любити ближніх,

так научіть мене їх боронити,

а не дивитись, опустивши руки,

як в рабстві тяжкім браття погибають.

Все ваше милосердя, наче латка на ветоші злиденного життя,

і тільки гірше злидні виявляє.

Чи молоко чужої жінки дасть моїй дитині ніжність материнську?

Чи верне чиста одіж чистоту моїй щодня плямованій дружині?

Чи я забуду серед ваших зборів мою сумну, зганьбовану оселю?

Не хліба хочу я, не слова прагну, – любові чистої без плям бажаю,

без заздрощів, без сумнівів нечистих,

до ясної надії пориваюсь,

що я хоч здалека побачу волю,

що хоч мій син, онук, найдальший правнук такого часу діжде, як і слово,

ганебне слово «раб», із світу зникне;

жадаю віри в ту святую силу,

що розум просвітить у найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана,

а не в отару з пастухом свавільним та з лютими собаками, тремтячу від голосу вовків, левів, шакалів,

гієн, лисиць і всякого хижацтва.