Розділ «Елегія про перстень пісні»

відповідає співом ніч,

спиняється невтишний крок.

Натхненним циркулем уяви

накреслиш коло рівних строф.

Хай серце сп’янене в цю мить

окрилюється і горить,

нехай злітають догори,

нехай зриваються увиш

думки схвильовані й крилаті!

О слово, що в устах тремтиш,

невже ж мені тебе спиняти?

Я чую, як приходиш, чорна,

п’янлива та болюча пісне,

шукає змісту гостра форма,

єдина, що мій жах помістить,

і мою радість світляну,

і всю знемоги глибину,

і словом просто в серце тну,

аж трисне кров, мов крик одчаю,

з нестями й щастя умираю.