Розділ «Елегія про перстень пісні»

весна росою очі виїсть.

Знов пахне подув конвалійний,

насичується медом кров.

Хоч крок відміряно спокійний,

невтишне серце б’ється знов.

Господар саду – юний лірик -

повільно йду під ночі спів.

Несу в долоні обважнілій

кіш, повний спілих місяців.

Шумлять дерева елегійно.

Про що шумлять?

– Кохання й сон.

Так вечора душні обійми

вколишуть серце в свій полон.

Таємні тіні – квіти ночі,

це душі білених дерев.

До місяця летіти хочуть,

та вітер їх не забере.

О туго радісна й велика,

слова стрільчасті в небеса!