Розділ «ДІЯ ПЕРША»

С о л о м і я. Оце ж нехай тобі всячина, як ти нас налякав. А Катря то мало що не зомліла, от єй-богу, що правда. Заспокойся-бо, це ж Охрім, ось придивись!

К а т р я. Ох, дух мені зовсім забило.

О х р і м. І вигадають же чорт батька зна які виграшки – одна одну полохати.

К а т р я. Це ж все Текля намоглася.

Т е к л я. Навіщо б мені здалося тебе полохати?

О х р і м. Це вже я знаю навіщо.

Т е к л я. Справді? Ох, який же ти догадливий.

О х р і м. Та не поможеться.

К а т р я. Я вже й не знаю, що я тобі, Текле, заподіяла.

О х р і м. Як що? Їй всі дівчата заважають: теперечки ти зо мною стоїш, учора і позавчора теж стояла. Ну, а це їй голки у печінки.

Т е к л я. Ой який же хорошун! Ох, рятуйте, сестрички, бо збожеволію від заздрості!

О х р і м. Ой не регочи, ой не скаженій. (До Катрі). Чого-бо ти й досі тремтиш?

Т е к л я. Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде.

О х р і м. І приголублю, а тобі ж що?

Т е к л я. Аж нічогісінько! Сьогодні пригорнеш її, завтра другу, а там третю.

О х р і м. Що ж то я такий хвойдник чи дурисвіт?

Т е к л я. Розжуй, коли зуби цілі. Утри слини своїй кралі, бо ондечки які сережки попустила через губу.

К а т р я. Сама ти слинява.

О х р і м. Плюнь ти на неї.

Т е к л я. Заплач, тонкослізко. Гляньте, сестрички, яка гарна пара стоїть, мов намальовані. А вона? Вона – як рожа.