– Лічусь, панотче: більше чарки не можна, – груди болять чогось.
– Чим же ви лічитесь? – спитав отець Харитін.
– Слив’янкою ж, панотче, як я вам казав. Ото добре, що у вас є слив’янка. Оце їжджу по батюшках та лічусь, знаю, що в матушок стоять барила з слив’янкою в льохах, – давай, думаю, поїду та повидираю мед з бджіл, – зашипів Млинковський.
Панни подали чай. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати. Подали бутель слив’янки. Млинковський налив здоровий стакан і вихилив до дна, потім налив другий стакан і поставив перед собою.
– Чи це в вас, панотче, тільки дві хатини, як дві клітки? – спитав Млинковський й заглянув в кімнату.
– Є ще й третя, – недавно перегородив здорові старинні сіни стіною й зробив кімнату для дочок, – сказав отець Харитін.
Млинковський пішов оглядати кімнату й ліжка. Він розміркував, скільки дочок накинути батюшці на прохарчування. Вийшло, що можна накинуть тільки дві, бо двом останнім не було де спати.
– Та й добра ж у вас слив’янка! Така смачна, що я, мабуть, не швидко оце вирвусь з вашої хати, – сказав Млинковський, хилячи наливку та прицмакуючи.
– Пийте на здоров’ячко та очунюйте, – тихо обізвався отець Харитін.
«Коли б була знала таке лихо, була б накидала полиню в барило, – подумала Онися. – Видудлить оцей циган усе барило».
– Коли ви обідаєте? – спитав Млинковський в отця Харитона.
– Та вже ж не проти ночі, а вранці, по-сільській, – сказала Онися.
– По-сільській, як надворі світає. А в нас в городі тоді ще сплять, а обідають аж опівдні, а вранці тільки чай п’ють та снідають, – натякав Млинковський так, що аж пальці було знать. – Ми звикли спати довго, а обідати в ваш полудень.
Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам. Млинковський видудлив за вечір сливе цілу макітру слив’янки.
– Ну, та й добра ж у вас слив’янка, – говорив Млинковський, цмокаючи губами.
– Чи хоч трохи вам полегшало, Крискенте Харлампійовичу? – спитав батюшка.
– Ого, ще й яка полегкість! Так неначе хто помазав медом по грудях та по животі. Чи не можна, паніматко, наточити ще макітерку на ніч? – просив столоначальник шипучим голосом. – В мене вночі спадає смага на рот та на губи, – треба промочувати.
Після вечері Онися мусила йти в льох і наточити другу макітру. Млинковський лічився таким способом до півночі, потім день і другий. Онися якось догадалась і розвела наливку водою. Млинковський покуштував, сплюнув і зараз попросив одвезти його до сусіднього батюшки, в котрого було дві дочки. Отець Харитін догадався, що час давати столоначальникові хабара.
– Оце я звелів набрати вам, Крискенте Харлампійовичу, мішок житнього борошна та мішок пшеничного. Прийміть, будьте ласкаві, – сказав отець Харитін.
– За житнє спасибі, а пшеничне візьму: моя жінка не любить житнього хліба, – так само од його слабує, як і я. Одначе… може, свині з’їдять! 3веліть кинути на віз мішків зо два або зо три, – сказав Млинковський.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Старосвітські батюшки та матушки » автора Нечуй-Левицький Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „8“ на сторінці 16. Приємного читання.