Розділ «8»

Отець Харитін попросив гостей в світлицю. Млинковський скинув картуза й, вступивши в світлицю, вдруге поздоровкався й поцілувався з отцем Харитоном. Широка лисина на його голові залисніла, як повний місяць. Кругом лисини на потилицю спускались густі сиві пасма волосся. В густих чорних бурцях тільки подекуди блищала сивина срібними нитками. Темне лице, темне обголене підборіддя й горлянка – все лисніло, неначе намазане оливою. Товстий кирпатий ніс червонів, неначе червона бульба, вмочена в масло. Сухе лице, жилава шия, сухі руки, оброслі густим волоссям – все показувало, що Млинковський багато перетерпів нужди, й голоду, й холоду; виявляло й те, що він за все життя вихилив не одну бочку горілки.

Чотири дочки Млинковського, чорняві й гарні з лиця, посідали рядком на стільцях. Млинковський ще раз поцілувався з отцем Харитоном, неначе дуже близький приятель або родич.

– А де ж ваші дочки? Нехай лишень виходять до моїх паннів. Та чи не можна, панотче, по чарці. В городі в цей час вже п’ють чай. Чи в вас пак є самовар, чи ще й досі не спромоглись на його? – закидав словами старий крючок.

– Є й самовар, і по чарці зараз буде, – белькотав отець Харитін, не встигаючи дати одповідь на всі питання столоначальника.

– А поки по чарці, – звеліть, панотче, запрягти воли та одвезти завидна мої мішки з пашнею до Богуслава, – сказав Млинковський.

– Добре, добре! Зараз! – сказав старенький отець Харитін і не знав, куди бігти: чи до волів, чи до своїх дочок.

Тим часом Надезя й Палазя повбирались і повиходили в світлицю. Вони поцілувались з паннами, посідали рядочком з ними, позгортали руки й мовчали, скоса поглядаючи на городянських паннів. За ними незабаром вийшла Онися Степанівна й привіталась до гостей. За Онисею вийшла наймичка з графином горілки та чаркою.

– Ой отче Харитоне! – зашипів і захрипів Млинковський, зирнувши скоса на графин. – Коли б ви знали, що доктор оце послав мене на села не дурнички, а на свіже повітря – лічитись, і заборонив мені пити горілку…

– Може, наливочки, вишнівочки або тернівочки, – промовила Онисія Степанівна солодким голосом, хоч в думці проклинала старого крючка.

– Не можна, паніматко, ні вишнівки, ні тернівки. Доктор казав, що слив’янка помічна для грудей, і звелів мені лічити груди слив’янкою. У вас у садку слив, як хмелю; певно, є й слив’янка. Чи не можна б пляшку-другу слив’янки? – говорив Млинковський, порядкуючи неначе в трактирі.

«І як він в гаспида знає, що в мене в льоху стоїть барило слив’янки! Неначе вже туди лазив», – думала Онися. – Добре! Добре; є й слив’янка. Біжи, Надезю, та наточи.

– Та беріть здорову яндолу або макітру; коли вже лічитись, то лічитись, а не паскудитись, – гукнув Млинковський.

– А самовар буде швидко? Скажіть, паніматко, щоб дівка поставила самовар! Ми звикли в городах в цей час пити чай.

– Добре, добре! Зараз і самовар буде. Біжи, Палазю, та скажи наймичці, щоб наставила самовар, – сказала Онися.

– У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п’ють рано й вечір, – говорив Млинковський цивілізаторським тоном.

– Встанемо вранці, продеремо очі, та зараз за самовар. Завтра раненько, паніматко, попоштуйте мене й моїх дочок чайком.

– Добре, наставимо самовар і завтра вранці, – сказала Онися.

Одіславши віз, навантажений з горою мішками, отець Харитін вернувсь у хату. Погонич, попасши коні, рушив з двору. Онися вгляділа в вікно, що коні рушили з двору, й трохи не зомліла; вона догадалась, що Млинковський привіз до неї дочок на прохарчування, певно, на довгий час.

– А що, панотче, час по чарці, але тільки по одній, – сказав Млинковський.

– А чом не по дві або й по три? – сказав отець Харитін.