Розділ «Частина перша»

– На віки віков, амінь! – відказала паніматка. Стояла вона очима до порога, коло вікон. Тут же комода стояла, на ній всякі коробочки, пляшечки, кошички; над комодою дзеркало, а під дзеркалом подушечка на голки, піском набита, заволічкою вишивана, з китичками. Коло матері й Мася стояла.

– Kogoz mam honor poznac? – запитала учителька, розпрягаючись з капелюша, що був як одеські лабази, як тоді носили. І кинулась до дзеркала.

– Та я – попадя, – відказала паніматка, давши місце Печержинській.

– A, ksiedzova! – відказала та, – prosze siadac, – додала. – A to, – показала на Масю – coreczka pani?

Подякувала паніматка за честь і каже:

– Tak jest – corka moja. – Вона дещо могла сказати по-польськи, та не кожен раз відважувалась, бо не духвала на себе.

– Do nauki zapewnie – процідила Печержинська.

– Та само собою, – озвалась паніматка.

– Bardzo mi przyjemnie! A ona umie po polsku?

– Ні, – відказала паніматка.

– Aj-aj-aj! Jaki srom! – каже Печержинська і додала: – U mnie sie nauczy. Czy pani dobrodziejka nie z Solodkow?…

– Tak jest, – відказала паніматка.

– A! to slyszalam od p. Rosolinskiego.

Тут принесли каву. Мася не тільки не пила цього дива, але й не бачила, то і з руки взять не хотіла: що ж, дума, візьму, а як уп'юся? – І все дякує.

– То idz, serce, poznasz si z panienkami, z towarzyszkami. Idz kotiu! – каже Печержинська.

Мася стояла мовчки.

– Чому ж не йдеш? – озвалась мати.

– Так, – каже Мася.

– Йди, йди! тобі легше буде обізнатись, поки я тут.

– Не хочу я, – каже Мася.