Розділ «Спомини»

Найгірше я людей боявсь тоді

і обминав їх, мов болючу рану.

Tужний їх вираз, лиця їх бліді

болять мене, коли на них погляну.

Я знав, в якій вони живуть біді,

та як же я до помочі їм стану?

Я знав, що пута їх міцні й тверді і,

не зламавши їх, я марно зв'яну.

О, я боявся їх, немов докору,

мов зрадженої любки тихих сліз,

неначе сам я винен був їх горю.

Отим-то я щодня – відлюдок дикий —

свій біль дрібний і сором свій великий

ховав у серці і тікав у ліс.

* * *

Привіт тобі, мій друже вірний, гаю,

повірнику моїх найкращих дум!

Все чисте, ясне, що лиш в серці маю,

надихав свіжий запах твій і шум.

На твоїх полянах, в відлюднім плаю