Розділ «Спомини»

"Се я, Панасе!" Довго поглядав…

"Ти, Йвасю?" – "Я". Ках-ках. "Чи бач, вмирає

старий Панас! Господь отсе згадав,

що я ще тут, і кличе вже в дорогу.

Коби лиш абшит якнайшвидше дав!"

Я сів при нім. "Що, маєте підмогу?

Лічитись би, по лікаря послать".

Аж кинувся, а на лиці тривогу,

правдивий страх перед життям пізнать:

"Мені? Підмогу? Се даремна праця!

Я бога прошу, щоб мерщій сконать".

Я далі йшов. Там дві куми сваряться:

"Ти, злодійко, чужі снопи крадеш!"

"Ти, чарівнице, на фігуру драться,

чужих коров доїть ночами йдеш!"

Чого я так страшенно застидався

при тих словах? Чого півперек меж,

грядок, плотів навтеку я подався?

Щось там в душі клубилося гірке,

мов гріх тяжкий, незмитий пригадався.