Розділ «Спомини»

Він тяг мене в свою таємну тінь,

і свіжий подих віщував розраду,

і листя, знай, мені шептало: "Скинь,

із серця всі згадки про знаду й зраду!

Природ-мамі до грудей прилинь

і тут знайдеш нову, святу принаду".

* * *

В село ходив. Душа щемить і досі

від тих картин, що зустрічав я там…

При праці старші, діти, голі й босі,

без догляду надворі; по хатам

маленькі плачуть, бо у полі мати.

Там знов дідусь недужий в хаті сам,

все кашля й стогне, та води подати

нема кому – палкий жнив'яний час!

Скріпивши серце, я ввійшов до хати.

У хаті душно, чути вогкість, квас…

З усіх куточків бідність визирає.

Сухий, як скіпа, жовтий дід Панас

зжахнувся: "Хто там двері отвирає?"