Розділ «Спомини»

пишається на сонці, наче рожа.

Тиша довкола нього залягла.

Старезні липи, мов жива сторожа,

стоять при вході, клумби і травник,

кругом жива глогова огорожа.

крізь браму вглиб двора мій зір проник:

увитий ганок диким виноградом

дрімає в тіні, як віддавна звик;

поперед вікна в'ється білим гадом

доріжка, всипана піском дрібним

та цвітом, що з акацій сиплесь градом.

Вікон широких поглядом скляним

глядить сей двір на все село в долині —

і не скриєсь жодна хатка перед ним.

Червоний дах його, і стіни сині,

блискучі вікна, ганки, виноград —

все те немов кричить сільській хатчині!

"Не смій дихнуть! Не перестань дрожать!

Хились і гнись! З твоїх занядрін темних

сюди тобі чола вверх не піднять!