Розділ «ДІЯ ТРЕТЯ»

А в неї запаски!

(Пішов).

Ява 4

Одарка вийшла з хати, потім Маруся.

Одарка. От і рушники я вже подавала, а й сама не знаю, чи рада я, чи не рада, що йду за Семена. Кого ж би це мені покликати у дружки? Піду на село і яку першу дівчину зустріну, ту й покличу. (Іде на село, їй назустріч Маруся).

Маруся. Добривечір! Невже це ти й рушники подавала?

Одарка. Подавала, сестричко!

Маруся. За кого?

Одарка. Ще й питає! Просю тебе, сестричко, до мене за старшу дружку.

Маруся. Коли ж весілля?

Одарка. У ту неділю.

Маруся. Щаслива ти! За Семена йдеш? І він щасливий!… Бач, як то кажуть: «За терпіння бог дає спасіння»; хоч і довго ждала, а таки діждалась свого щастя.

Одарка. І ти діждеш!

Маруся. І… дай поки! Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть.

Одарка. А Микита? Невже знову згордував?

Маруся (з серцем). Дуже він за мною пеклується!

Одарка. Ну, і як ти його, сестричко, любиш? Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд, – o мов опече тебе ним, як гляне! Та сердитий, та поганий на язик!… Я й не знаю, чи зугарен він хоч слово ласкаве сказати.

Маруся (зітхає). Через те я його люблю й покохала, що не вміє він щоразу ні ласкати словами, ні голубити речами, а одним поглядом усе тобі скаже!… Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову, і стерялась: і серце і душу йому віддала! Зневажа він мене, гордує мною, як вітер горою!… Перед усім миром знущається надо мною й глузує мені у вічі. А одно слово тільки він скаже, та так, як тільки уміє сказати; одним поглядом все скаже і я всю його зневагу забуду і знову збожеволію і стеряюсь!

Одарка. Бідна ти, сердешна!

Маруся (зиркнула на неї). Бідна? Чого ж тобі так стало жаль мене?…