Розділ «ДІЯ ТРЕТЯ»

Скубко (на порозі). Семйон, гов! А йди сюди!

Іван. Бач, он вже й гукають тебе. А що, тьохнуло серденько? Іди ж, іди! Там вже Одарка виглядає тебе з хусткою.

Семен (весело). Приходь же, Іване, на сватання – ти ж у мене й за боярина будеш! Та клич усіх хлопців.

Іван. А я думав, що ти за боярина покличеш якого-небудь дуку…

Семен. От ще що вигадав! Ми ж з тобою не чужі: пам’ятаєш, як колись хрестами помінялись?

Іван. Я пам’ятаю, аби ти не забув!

Семен. Приходь же, Іване, на сватання! Та збігай за одним заходом і за музиками.

Пішов. Іван дивиться йому вслід.

Іван (один). Чудний парубок: дівка без міри його любить, а його бере туга!… Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! Ех, чорти його батька знає, здається, і робиш гірко, і їси усе ж таки не солодко! (Махнув рукою). Ех, танцюй лихо, смійтесь злидні! (Співа і танцює).

Ой чом не прийшов,

Коли місяць зійшов,

Тоді тебе принесло,

Як сонечко ізійшло!

Ой чом не прийшов,

Як я говорила, –

Цілу ніченьку

Свічка прогоріла.

Ой хто до кого,

А я до Параски,

Бо у мене чортма штанів,