Розділ «ДІЯ ЧЕТВЕРТА»

Через три тижня.

Середина Семенової хати. Все збіжжє новесеньке, хоч і небагате.

Ява 1

Зачепиха сидить на печі, Одарка пеклується коло печі.

Одарка. От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.

Зачепиха. І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських… Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й не потрібне!

Одарка. Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.

Зачепиха. І тобі однаковісенько! Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу?!. Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б я тобі що помогла?

Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не підіймете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір’я – ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!

Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!… Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне було наказувать про ту войну, – волосся догори підіймається. Ох, давно те діялось… (Заснула).

Ява 2

Ті ж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.

Маруся. Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?

Одарка. Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одвідала! (Убік). Вона немов непритомна…

Маруся. Не дякуй, голубко, доки нема за що! А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!

Одарка. Ти щось чудне говориш!…

Маруся. Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; «у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!…» Ха-ха-ха! Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!…

Одарка. Бабусю, що вона таке говорить?

Маруся. Твоє щастя – полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне – і полону, як язиком злизало!… Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує… Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!… Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!… (Зареготала і пішла).