Розділ «VI»

Одного дня, перед пилипівчаним пущенням, до Андріяна Кириловича Гуковича привезли з станції телеграму. Він спочатку думав, що то прийшла звістка за продаж пашні, але, роздерши папір, він аж крикнув до жінки й дочок. Вони швидко позбігались на той поклик, бо були дуже зацікавлені.

– Од кого телеграма? Певно, з Києва? – хапком питала Текля Опанасівна.

– Чи не од Таїси Андріївни часом? – перебила матір Мелася.

– Та од Таїси ж Андріївни Сватковської. Переказує, що в неділю вранішнім поїздом прибуде до нас в гості на три дні з Любкою… і…

– І Елпідифором Петровичем? – спитала жінка.

– Де там з Елпідифором? Цей бундючний генерал зроду-звіку не сподобить нас такої пошани. Таїса Андріївна приїде з Михайлом Кириковичем Уласевичем, вашим новим приятелем.

Мелася почервоніла до самих здорових вух. Її вирячкуваті блискучі очі одразу неначе припали імлою й чорніли, як тернові ягоди, припавші росою.

Гуковичка трохи не йняла віри чоловікові, бо він часом її дурив, коли було в їх змагання або сварка за гроші. Вона вхопила в пучки папір, прочитала й на свої очі побачила й пересвідчилась, що то була правда. Мати переглянулась з дочкою й неначе очима сказала: от і маєш жениха! Мелася ніби очима одказала: і справді, мамо! таки напевно маю!

– Ще ж до неділі… От з нестямки й дні погубила…

Сьогодні вівторок чи середа? Либонь вівторок? – спитала Гуковичка.

– Середа. Ви, мамо, і справді погубили лік днів, – обізвалась Ліда, ні кришки не збентежена звісткою, котра до неї не стосувалась.

– Ще доволі маємо часу. Треба ж нам поклопотаться заздалегідь, щоб було чим прийнять гостей. Може, й справді… – почала Текля Опанасівна, але пик-мик! та й замовкла, зирнувши скоса на Ліду.

– Що це ти думаєш встругнуть задля гостей? Га? Про шик і не думай! Не закликати ж для їх музик та не заводить балу. Це ж наші звичайні, непрохані гості… – стиха обізвавсь Гукович, міркуючи потаємно в душі, чи вийде що путнє з тих одвідин, чи й ні.

– Музики не музики, а треба ж наготувать усього доволі на три обіди та троє сніданків і на три вечері. Треба б побігти в місто та вхопить зо дві свіжі шинки, та м’яса, та свіжої риби. Та й вин в нас сливе що нема, – говорила хазяйка, вже заклопотана.

– Та й шампанського треба б прихопить хоч зо три або з чотири пляшки, – проговорилась Мелася.

– Ну! може, ти дуже вже зарані дбаєш про шампанське. Може, й не дійде до шампана, – пожартував батько.

– Може, не дійде, а може, й дійде, – обізвалась Текля Опанасівна. – «Запас біди не чине, а гуща дітей не розгоне», як кажуть в приказці. А як нічого не вийде, то ми й самі споживемо й поживок, і винце. Я ласа до шампанського.

– І я ласа до його, нема що гріха таїти, – пожартувала на радощах Мелася й собі.

– Про мене! Ваше добро, ваша й воля. Робіть, як знаєте: вволяйте свою волю. Вам, дамам, більше знати в цій справі, ніж нам, мугирям, – сказав Гукович і вийшов з горниці на тік.