Розділ «II»

Тоді як її перший чоловік, награвшись нею досхочу, як гарною дорогою лялькою, покинув її, внадивсь до сусіди й закохався в неї, вона з нудьги розважала себе музикою в самотині й вивчила сливе на пам’ять багато дуже трудних п’єс. Вона таки й кохалась в музиці ще змалку і вчилась її без того лінивства, яке завжди буває в панянок, котрих часто силують до музики.

– А що, Мишук Кирикович, чи не сісти б нам ввечері за карти? Може б, і Текля Опанасівна в Меласею сіли з нами. Га? – спитала Таїса Андріївна.

– Ходім лучче сьогодні в театр усі гуртом. Мені забажалось побачить Кірсанова й Голубкова в любовній ролі. Сьогодні він гратиме, – сказала Люба.

– Про мене, ходім і в театр, – сказав Елпідифор Петрович трохи байдужно.

– Ходім у театр. На Кірсанова й на Голубкова варто подивиться, – сказала Мелася. – Розважимо себе трохи після сільської нудоти та й на людей подивимось.

– Я до того торгу й пішки, бо дуже кохаюсь в театрі, – сказав Уласевич.

– Візьмемо пополовині ложу в бельетажі, – сказала Текля Опанасівна.

– А Мишук зараз оце побіжить та купе нам білет. Ось вам гроші. Ви, Михайле Кириковичу, за себе не платіть нічого: зайве місце задля вас знайдеться, – сказав Елпіднфор Петрович, одлічуючи гроші.

Текля Опанасівна й собі одлічила свою частку й дала Уласевичеві. Уласевич похапцем допив кофій і бігцем побіг у театр. Слідком за ним пішли й Гуковичеві.

– А знаєте, що оце мені спало на думку? – сказала Таіса Андріївна після одходу Гуковичевих.

– А що вам спало на думку? Певно, щось цікаве? – спитала Люба.

– Якби оце Уласевича оженить на Меласі. Він людина без засобу, без грошей, а в Меласі є материзна; їй достанеться ще й од дядька материного держава, – сказала Таїса Андріївна.

– Хоч вони й мають маєтність, але грошей в їх либонь бігма, а довгів чимало в банку й по людях. Це я добре знаю, – обізвавсь Елпідифор Петрович.

– Є там в довгу в їх і моєї позички на тисячок зо дві. Це ще давня позичка. Але це дрібнота. Не варто й згадувать, – сказала Таїса Андріївна.

– А справді оженім його. Доки він буде тинятись, ханьки м’ять та байдики бити? Та й Меласі час би вже давно вийти заміж. Чогось засиділась, – сказала Люба.

– Неначе хтось білим конем об’їхав двір, як кажуть в нас на Волині, – сказала Таіса Андріївна. – А мені дуже б бажалось стать у пригоді Теклі, щоб вона мерщій видала дочку заміж. Ми ж вкупі з нею вчились, вкупі розпускали молоді мрії, в один час і женихів собі придбали й сливе разом шлюб брали. Треба б заходиться коло цього волоцюги, цього джиґуна й жевжика.

– А заходімся коло його й справді та направимо його на цю спасенну думку, – додала Люба.

– Треба б його помаленьку намовлять заздалегідь, а потім повеземо цього штукаря й брехуна в Деркачівку в гості до Гуковичів, – нехай сам на свої очі огляне усе їх добро й хазяйство, – обізвавсь і собі Елпідифор Петрович, пахкаючи й пускаючи димок каблучками вгору.

– Якби того старого Гуковича добре струснуть, то, певно, [з] його можна б натрусить з мірку червінців. Він, либонь, тільки удає з себе негрошовиту людину, – закинула Таїса Андріївна.

– Але ж, мамо, час би нам і одягаться, бо вже не дуже багато часу зосталось до спектакля, – сказала Люба.