Розділ «Поворіт додому»

Знов прийшов я до того будинку,

Де вона присягалась колись;

Де кохана зронила сльозинку,

Там гадюки тепер завелись.

22

Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають.

Колись моя люба в сій хаті жила;

Її вже немає, її тут не знають,

Оселя ж лишилася та, що й була.

І там хтось стоїть, вгору глянув, здригнувся

І в розпачі руки ламає свої;

Ось місяць його освітив, – я жахнувся:

Обличчя і постать у нього – мої!

Ти, марище бліде! ти, тінь моя власна!

Нащо мене дражниш коханням моїм?

І так не забута година нещасна,

Як серцем я рвався на місці отсім!

24

Дівчина спить тихо в кімнаті,

А місяць промінням тремтить;