Розділ «З подорожі до Гарца»

Путь одвічну призначив.

Як підріс я, любко мила,

Більше розуму вже мав,

Зрозумів тоді я більше,

В бога сина вірить став.

В сина любого, що любо

Нам провадив про любов,

І за теє, як звичайно,

На хресті пролив він кров,

А тепер дійшов до літ я,

І читав, і мандрував,

Я в святого духа віру

Щирим серденьком прийняв.

Дух святий із давніх-давен

Та й тепер вчиня дива,

Він ярмо неволі й замки

Злих тиранів розбива;

Давні смертні рани гоїть,

Відновля людські права,

Поміж людом чесним, добрим, —