Розділ «З подорожі до Гарца»

Раптом любка мила вмовкла,

Як сказала ті слова,

І від страху оченята

Рученьками закрива.

Гомонить гучніш ялина,

Веретенечко шумить.

І дзвенить до того цитра,

Пісня давняя бринить:

«Сила зла, дитино люба,

Не страшна зовсім тобі!

День і ніч ти маєш, любко,

Янголяток при собі!…»

2

У вікно рука зелена

Від ялини стукотить.

Місяць, той підслухач тихий,

Шибки світлом золотить.

Батько, мати вже поснули,

Вже не чути їх обох;

Але ми собі кохано