Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Оце лихо! Це такого ще й не чувано! – скрикнула Параска. – Де ж таки: вiд живого чоловiка силомiць жiнку вiдлучати!

– От же й таке ще почули! Та дарма!.. Ти, внучко, не бiйся! Поки я живий, не займе вже тебе батько, не вiзьме з цiєї хати.

Вiн пiдiйшов до Гаїнки та й почав гладити її, як малу дитину, по плечах, по обличчю своїми старими поморщеними руками. Гаїнка пiдвелась, прихилилася до нього й вiдразу заридала вголос… Плакала вперше, вiдколи розлучилася з Зiньком…

Дiд сiв бiля неї i дав їй плакати досхочу. Плакала довго, тодi помалу-малу почала затихати, вже тiльки хлипала, тiльки здригалося їй усе тiло.

– От i добре, що виплакалася! – казав дiд, усе жалуючи її. – Як виплачешся, то воно полегшає. Сльоза змиває горе, меншає його пiсля сльози, – от воно й легшає людинi. Плач, моя пташечко, скiльки хочеш!..

I вона плакала, тiльки вже тихим, спокiйним плачем. А дiд тим часом говорив до старої Параски:

– А що, свахо, я вам казатиму… От ви спитайте мене, чого я до вас прийшов!

– Та чого б не прийшли, то ми радi вам, – одказувала Параска. – Скажете.

– Радi! Ще, може, й надокучу, то й у потилицю старого доведеться вибивати, – жартував дiд, а Параска аж скрикнула:

– Оце ж таки, не дай боже!.. Що це ви кажете?

– Оте, що чуєте!.. Бо я до вас прийшов не абичого, а от чого: приймiть мене до себе в прийми!

– Як то – в прийми? – питала, не розумiючи, Параска.

– Да так, бачите: хазяїна у вас тепер нема, то поки прийде, є у вас упале мiсце… дак ви мене на те впале мiсце… Хоч не за хазяїна, дак хоч за попихача… Он що!.. Бо як правду сказати, то я вже так не виживу… Або самому вiд сина пiти, або його вигнати, бо не можу я на все те дивитися… Ну як менi на старостi лiт його вигонити та бешкет робити?.. Та вiн i не покається, однаковий буде… То краще й втечу вiд лиха в тихший захисток… Ото ж, коли хочете, дак нехай ця хата й буде менi захистком!.. Га? Чи, можу, не туди, а он куди?

– Та боже мiй!.. Та ми з дорогою душею! – зрадiла Параска.

– А ти ж, Гаїнко, чому мовчиш, нiчого не кажеш? Може, не хочеш дiда в хату пустити?

Гаїнка знову пригорнулась до дiда, шепочучи:

– Дiдусю… зоставайтесь!..

– Ну, й гаразд… спасибi вам!.. Буду у вас жити… А як вернеться Зiнько, то в його проситимусь.

– Ой дiдусю! Чи вернеться?..

– Мабуть, йому вже не вертатися! – додала мати, втираючи сльози.