Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– А Грицько… Грицька… менi його жалко… Та вони всi гарнi, а тiльки я не люблю, що через їх та нiколи й поговорити з тобою, мов у жнива!..

– Не з-так то вже й нiколи, – засмiявся Зiнько. – Хоч воно, може, трохи й правда, бо останнiми часами було стiльки клопоту: то з товаришами треба було радитися, то в город їздити, то ще що…

– От бач! От бач!.. А я все сама, як вербиченька в полi.

– Та ти ж iз матiр'ю… I добре ж знаєш, що я не з примхiв те роблю, а задля громадської справи так треба…

– Задля громадської справи… – почала була щось непевне Гаїнка, але Зiнько перепинив її, кажучи своє далi:

– А ти ж у мене розумна, ти ж не така, як iншi жiнки, що їм байдуже, що там поза хатою робиться; ти розумiєш, що кожному громадяниновi треба за добро громадське дбати.

В гарненькiй голiвцi Гаїнчинiй оця штука – громадське добро – була якась занадто невиразна – от як туман: бiлiє, а пiдiйдеш ближче – нiчого нема, розвiявся, чи що. Але що Зiнько її хвалив (вона так любить, як вiн її хвалить), то й вона подобрiшала задля того премудрого туману, задля громадського добра i зараз же знову сiла бiля самiсiнького Зiнька, взяла його голову i положила собi на колiна. Сама ж споважнiла й промовила:

– Воно звiсно, як громадська справа, то треба… Тiльки знаєш, Зiнечку, якби так, щоб громадському добровi манюпусiнька часиночка, як нiч у жнива, а нам удвох – велика, як день улiтку.

Зiнько засмiявся:

– Моя ясочко! От упораємось якось iз тiєю землею, то й буде все гаразд. Моя ти щебетушечко!

Вона голосно засмiялась i засипала йому все обличчя й голову дощем квiток, тiльки що нарваних унизу на левадi.

– А сьогоднi ж ти недовго будеш у Грицька? – спиталася.

– Нi, недовго.

– Гляди ж! Не сиди до пiвночi! У! Я через тебе тiльки квiтки мої порозсипала! Бачиш, от братик та сестриця: це брат iз сестрою побралися… Боже ж, грiх який! А тодi як розпиталися, хто вони!.. Дак брат i каже:

Ходiм, сестро, горою,

Розсiємось травою:

Ой ти будеш синiй цвiт,

А я буду жовтий цвiт…

Будуть дiвки квiти рвать,

Нас з тобою споминать…