Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

– Геть! геть!.. капосний!.. Не хочу!.. Не займай!.. Вона вiдбивалась, не давалася, але згодом затихла, заплющивши очi, знеможена його поцiлунками, аж поки враз вихопилась iз рук, одбiгла трохи, стала i подивилась на його: чи не гнатиметься за нею. Вiн не гнався.

Вернулась, сiла бiля його на траву, а вiн, лежучи, зiперся на лiкоть i дивився, як вона ховала пальчиками пiд очiпок неслухняне русяве волосся, що оточало вже все її рожеве личко.

– Ат, це менi волосся!..

– Ну, i чого ж ти на мене сердишся? – спитав Зiнько.

Вона почала докоряти:

– Бач, примиляєшся, а сам який зробився? Мало коли й дома сидиш – як те перекотиполе, все гуляєш. Я за тобою й дух роню, а ти за мене забуваєш.

– Дурненьке моє! Як же я за тебе забуваю?

– А так, що то було як вечiр, як недiля, як свято, то ми все вдвох, як орiшки-близнята, – або говоримо, або читаємо, або спiваємо… А тепер!..

– А тепер?

– А тепер ти i ввечерi, i в свято або сам ходиш то до Васюти, то до Грицька, то до себе наведеш їх повну хату!

– I яка ж то й повна хата, як двоє або троє! А хiба ти їх не любиш?

– Чому? Васюта такий гарний, добрий… та чудний-чудний!

– Ну, от бачиш! А Карпо?

– От, Карпо твiй!.. Катря гарна, а Карпо твiй як почне вичитувати, мов з книжки: «Пам'ятай, жено, i встаючи й лягаючи, i за стiл сiдаючи, що грiх тебе вловлює, i во уста вступає, i з уст виступає, i до носа приступає!..» Ха-ха-ха!..

Вона так чудно вдавала Карпа з його навчальним голосом, що й Зiнько засмiявся:

– Що ти вигадуєш?! Коли ж таки Карпо казав на Катрю – жено?

– От же казав, – я сама чула… А ми з Катрею як зарегочемось!.. А вiн розсердився та грюк дверима, та з хати!..

– Ну, а Грицько який тобi?

– Я Ївги не люблю! – вiдрубала Гаїнка швидко.

– Дак я тебе не про Ївгу, а про Грицька.