Розділ «1. Пісня перва (част. 1)»

Отим же то й дон Хоз, як рідне чадо Єви,

Знаходив ласощі на заказному древі.

ХІХ

Був чоловяга він лагідного ума:

Чи вчений хто, чи ні, йому було дарма,

Вчащав сюди й туди по власній уподобі,

Про жінку ж байдуже, що, може, й крикне: п р о б і!

Злорікий світ всігди втішається тим злом,

Як царство падає або поважний дом.

Шептали інші: «дві», а інші: «та аж троє!»

Про хатню ж моркву геть доволі і одної…

ХХ

Інеза ж, дивлячись понад людьми згори,

Цінила високо достоїнства свої,

Зневагу стерпіти – се треба буть святою

В моральності своїй вона й була такою,

Та в неї у душі чортяче щось було:

Часом находило таке за неї зло,

Що правду й вигадку свою докупи бгала,

І моркву Хозові вже не шкребла – стругала