Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Віктор Семенович Близнець народився 10 квітня 1933 року в с. Володимирівні на Кіровоградщині в багатодітній селянській родині. Немовлям мало не помер, бо в Україні були часи голодомору. Середню школу закінчив із золотою медаллю. Потім навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка. Дозвілля проводив або в бібліотеці, або на природі. Після університету працював редактором у редакціях газет, журналів, видавництвах.

Публікуватись він почав з 1959 р., а перша книжка оповідань "Ойойкове гніздо" вийшла в 1963 р. Близнець найбільше відомий в Україні завдяки творам, написаним спеціально для дітей. Найпопулярнішими його творами є повісті "Паруси над степом", "Землянка", "Древляни", "Звук павутинки", "Мовчун", "Женя і Синько", "Як народжувалася стежка", "Золота гора до неба", "Золота павутинка", повість-казка "Земля Світлячків". Спеціально для дітей він переклав з давньоруської сучасною українською мовою літопис "Повість минулих літ".

Він по-дитинному сприймав увесь світ. Мав незаяложену, світлу натуру, дуже безпосередню, що часто шкодило йому у звичайному житті. Коли він ішов на зустрічі у школу, з молодшими чи старшими школярами, кожного разу хвилювався, ніби перед якимось іспитом. Віктор Семенович прагнув відразу заволодіти аудиторією, захопити дитячу увагу, а потім вів невимушену вільну розмову, заохочував, щоб діти ставили якомога більше питань. І завжди після таких зустрічей був окриленим, казав, що вони дають йому енергію для написання творів. Очевидно, відчував, що саме в цій царині може найповніше самореалізуватися як письменник.

У 1974 р було написано повість "Женя і Синько". Твір розповідає про те, як київська п'ятикласниця Женя знаходить у підвалі будинку маленького кумедного чортика Синька. Дівчина забирає його, хворого, додому. Женя, яка досі почувалася самотньою, нарешті знайшла друга, про якого може турбуватись. Автор змушує читача замислитись над проблемами моралі, духовності. З жалем відзначає, що у великих і багатолюдних містах людина часто почувається самотньою, наголошує на важливості мати вірного друга, бути відповідальним за долю інших людей, берегти й охороняти природу.

Письменник страждав через складну ситуацію в країні, і це роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. Доведений до відчаю, Віктор Близнець власноруч обірвав своє життя в 1981 році.

АНДРІЙ БОБЕНКО (Андрій Михайлович Бібик) (1854-1920)

ГРИЦЬКО БОЙКО (1923-1978)

Грицько Бойко ввійшов у літературу для дітей на початку 50-х років XX ст. і дуже швидко полюбився маленьким читачам. Лише в Україні за життя поета вийшло понад п'ятдесят книжок. Смішинки про малят і звірят, шкільні й спортивні веселинки, скоромовки-спотиканки, загадки адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.

Григорій Пилипович Бойко народився на Донеччині. Декілька поколінь Бойків, як згадує його син Вадим, уміли говорити віршами. Дід по материнській лінії, Олексій Корнієцький, залишив по собі кілька десятків пісень, які ще й досі співають у селах Донеччини. А батько поета, Пилип Бойко, теж писав вірші. Щоби видати їх, односельці зібрали гроші й відрядили секретаря місцевої комсомольської організації аж до Москви. І вийшла збірка "Чайка" українською мовою, але тодішня влада виплатила авторові гонорар... бібліотекою, 2000 невеликого формату книжок, які читало все рідне село Оленівка. Пилипа Бойка відправили на науку до Харкова, де він провчився лише рік, але встиг здружитися з однокурсником Володимиром Сосюрою...

Після закінчення семирічки Григорій Бойко-навчався в Оленівській рудниковій школі. Відстань до школи була чимала, тому доводилося хлопцеві щодня вставати о четвертій годині, кілька кілометрів іти пішки до станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи.

Почалася війна. Ще юнаком зі шкільної парти пішов Григорій на фронт, а повернувся звідти тяжко пораненим. Після війни майбутній письменник навчався на літературному факультеті Донецького педінституту.

Початком своєї літературної діяльності Григорій Пилипович вважав 1950 рік: саме тоді вийшла його перша збірка віршів "Моя Донеччина". Але друкуватися він почав ще школярем. З мізерних гонорарів купував для сім'ї бодай якісь крупи і цим дуже пишався. Ще студентом видав першу книжку, і його одразу ж прийняли до Спілки письменників. Потім було ще кілька ліричних збірок. А згодом поет став писати виключно для дітей. У дитячій літературі не знайдеться, напевне, жанру, в якому б не працював Грицько Бойко: поеми, вірші, скоромовки, лічилки, загадки, п'єси-казки, тобто все, що подобається таким чарівним жителям країни Дитинства.

Письменник видав близько ста книжок для дітей. Ще за життя наклад його книжок сягав двадцяти мільйонів. Особливо полюбилися малечі "Билиці дяді Гриця", "Про дідуся Тараса", "Смішинки", "Хлопчик Ох", "Ніс у сметані", "Шпаргалка-виручалка" та інші.

А ще на слова поета створено понад чотириста пісень, здебільшого для дітей. Збірник пісень на слова Г. Бойка "Соловейко" побачив світ у 1974 році.

ΠΕΤΡΟ БОНДАРЧУК (нар. 1936)

АНАТОЛІЙ БОРТНЯК (1938-2009)

Анатолій Агафонович Бортняк народився 27 квітня 1938 р. в с. Олександрівка Тростянецького району в учительській родині. Дитинство майбутнього письменника пройшло в с. Жабокричі Крижопільського району. Картини, які він бачив хлоп'ям, надовго закарбувалися в пам'яті, а з часом були відтворені в поезіях. Животіння в окупованому селі, приниження, бомбардування, спалення сусіднього партизанського села Павлівки... Пам'ятає Анатолій, як вони, сухоребра малеча, по черзі крутили корбу і частували криничною водою бійців, що вигнали з села німоту. 1 за це дітям перепадала то грудочка цукру, то гільза від патрона. За декілька вечорів у свої неповні шість років з маминою допомогою вивчився хлопчик грамоти і кривульками виписував першого в житті листа батькові на фронт. А в чоботях, пошитих зі шкіри подарованого патронташа, пішов у 1945 році в перший клас.

В 1960 р. закінчив філологічний факультет Одеського університету. Спершу працював у Тульчинській районній газеті, потім – у Вінницькому радіокомітеті, переважно старшим редактором художнього мовлення. До спілки письменників України прийнятий у 1965 р. 1974-1986 рр. – відповідальний секретар Вінницької письменницької організації. Він член правління Спілки письменників України (СПУ). З 1993 р. – оглядач з питань літератури та мистецтва "Вінницької газети". Зокрема, веде популярні рубрики "Од слова до слова..." (з історії, сучасного стану і розвитку української мови);

"Надбужанські музи" (літературно-мистецька сторінка) і "Сміхопад" (сатирично-гумористичні добірки).

Лауреат обласних літературних премій ім. М. Трублаїні та ім. М. Коцюбинського (з 1992 р. ця премія – Всеукраїнська), а також Всеукраїнських – ім. В. Сосюри (за лірику, 1985 р.), ім. О. Копиленка (за твори для дітей 1987 р.), ім. С. Олійника (за сатиричні збірки, 1991 р.), "Срібний Еней" (за сатирично-гумористичні публікації в журналі "ВУС", 1993 р.), ім. С. Руданського (за сатиру й гумор, 1995 р.). У 1995 р. відзначений Міжнародною премією за цикл іронічних катренів "Біблійна алегорія" (США, Філадельфія). 1997 р. став дипломантом Міжнародного конкурсу "Створімо сучасну українську патріотичну пісню" (Всеукраїнська музична спілка разом з Українським культурним центром м. Детройта-Воррена, США). За збірки віршів "Одинадцята заповідь" і "Важке щастя" письменник відзначений Всеукраїнською літературно-мистецькою премією імені Євгена Гуцала (2003).