Насправді Ф. Шіллер близько п'яти років довго і завзято працював над трагедією. Творити йому доводилося в тяжких умовах академічної казарми, де заборонялася будь-яка вільна творчість, де навіть листи ретельно переглядалися. Писав їх під час нудних занять або в лазареті, прикинувшись хворим, іноді ночами під час обов'язкового чергування, а написані сцени ховав в різних меди-цинських книгах.
Даючи читати рукопис друзям, драматург вимагав неуперсдженого висловлення думок. Судячи зі спогадів друзів, він вносив до написаного багато поправок. Оскільки перший рукопис втрачено, як і перше книжне видання драми, то нам невідомо, в чому полягали ці зміни.
Лише у XVIII 81 році своїм коштом анонімно Ф. Шіллер друкує "Розбійників" — 800 примірників. Найдешевше з усіх можливих видань призвело до миттєвих хвилювань серед читачів. Письменник звернув увагу на себе з боку одного з найкращих німецьких театрів— Мангеймського. Шіллер щасливий: драматична сцена — єдина трибуна "в океані безправ'я", з якої можна дієво проповідувати, повчати, надихати. На прем'єру своєї п'єси до "іншої держави" полковий лікар пробирався таємно. Найкращі актори, в тому числі незрівнянний Август Вільгельм Іф-ланд, були зайняті у виставі.
Друге видання "Розбійників" вийшло вже з ім'ям автора і віньєткою на титульному листі, що зображувала розгніваного лева, з написом латиною: "На тиранів!"
Це було гасло глибоко сприйнятої революційності, що зухвало сповідалася. Це був голос і вимога передової думки того часу, що осмислила необхідність боротьби з феодальними князями, з тиранією, під гнітом якої знемагав німецький народ.
В драмі паралельно розвивалися дві сюжетні лінії: Франца Моора в колі Його рідних та мешканців замку (старий граф Моор, Амалія, слуги) і Карла Моора в оточенні розбійників.
Перша сюжетна лінія — це лінія інтриги Франца. Читачі стали свідками, як поступово, крок за кроком, він наближався до своєї мети — стати повновладним господарем замку. Спочатку шляхом наклепу та обману прибрав зі свого шляху Карла (бо той, як старший брат, мав всі права спадкоємця), намагався зганьбити його перед нареченою Амалією; потім погрозою змушував її до шлюбу; брехливою звісткою про смерть Карла призвів старого батька до тяжкої хвороби; нарешті, запроторив немічного графа до вежі, де на того чекала голодна смерть. Коли ж він упізнав у загадковому відвідувачеві замку брата Карла, то дав слузі таємний наказ вбити його. Ця лінія закінчила смертю самого інтригана.
Друга сюжетна лінія — це лінія Карла Моора і розбійників. Через підступність Франца Карл залишався без засобів до існування. Його переслідували жандарми. У відчаї він пристає на пропозицію друзів і став отаманом ватаги розбійників. Далі ця лінія розвивалася своєрідно: глядач не бачив на сцені актів розбою чи розплати, а дізнався про них з розповідей дійових осіб. Так, у сцені з патером Карл Моор розповів про кожен з чотирьох перснів на його руці: вони колись належали жорстоким та безчесним людям, яких наздогнала відплата. Це і розповідь Шпігельберга про свої цинічні витівки та безчинства, і розповідь Роллера про те, як розбійники підпалили з усіх боків місто, щоб допомогти йому втекти з-під шибениці. Сюди ж відносилася трагічна розповідь Косинського про його безчестя. Вислухавши цю розповідь, Карл Моор негайно поринув мститись, але самої помсти в творі не показано. Епізод штурму замку Моорів також не показаний розгорнуто. Справа тут не тільки в тому, що на сцені важко показати масові епізоди. Авторський задум глибший: Ф. Шіллер намагався перш за все зазирнути в душу персонажів, показати їхнє ставлення до подій та до власних вчинків. Ось чому у творі багато монологів, перш за все головних антагоністів — Карла і Франца. Характеризували герої також через пісні, які співали. Це пісня Амалії про прощання Гектора з Андромахою, пісня Карла про Брута і Цезаря, пісня розбійників. Розкриття характерів, внутрішнього світу персонажів дало змогу авторові винести на розгляд глядача певні моральні проблеми.
"Розбійники" задумані як соціально-психологічна драма. Соціальні начала розкривалися в прагненні персонажів посісти певне місце в суспільстві. В цій драмі намагалися утвердитися всупереч моралі (Франц), інші — намагаються повернути собі це право справедливою силою (Карл), треті прагнули відстояти це право як своє законне (Амалія), ще інші втрачали його внаслідок слабкості та пасивності (граф Моор). Розбійники оголосили війну суспільству, а себе ставили поза ним.
Психологічне начало розкривалося дуже широко — через показ переживань, думок, життєвих позицій персонажів. Особливо це стосувалося трьох головних персонажів — Карла, Франца і Амалії.
Відзначимо, що в основу композиції твору покладено принцип контрасту. Це не лише контрастне чергування сцен, а й протиставлення образів-персонажів. Протиставлялися два брати — Карл і Франц, один з яких чесний і порядний чоловік, інший — негідник. Розбійники протиставлялися їхньому ватажку — Карлу Моору, який дуже відрізнявся від побратимів характером і мотивами вчинків: він праг справедливості, в той час, як вони з метою пограбування шукали небезпечних пригод. Серед розбійників одні викликали відразу, як цинічний Шпігельберг, інші — симпатію, як Косинський. В замку Моорів безвільний, легко схильний до чужих впливів старий граф різко відрізнявся від вольової та розсудливої Амалії.
На початку п'єси Карл постав перед читачами як студент Лейпцизького університету. Це людина невпинної енергії та світлого розуму. Його улюблений письменник — Плутарх, відомий автор героїчних біографій людей античності. Однак у сучасному житті Карл не бачить ні таких героїв, ні можливостей здійснювати героїчні вчинки. Тому енергія юнака знайшов вияв у студентських легковажних витівках. При цьому він ніколи не принижував людської гідності, не обманював простодушних, не кривдив бідняків. Йому неприємно вислуховувати цинічну оповідь Шпігельберг про його підлі вчинки.
За отриманий борг герою довелося відсидіти у в'язниці. Відтоді жандарми стежать за ним та його друзями.
Карл вирішив покінчити з минулим. Він надіслав батькові листа, де щиро каявся у своїх помилках. Відповідь, написана рукою брата, неначебто від імені батька, вразила його. За якусь мить він виявився викинутим з суспільства і відірваним від рідних. Йому не залишалося нічого іншого, як пристати на пропозицію своїх товаришів і стати отаманом ватаги розбійників. Карл оголосив війну суспільству, де віднині для нього не було місця.
Карл. "Мій дух прагне подвигів, душа свободи. Убивці, розбійники— цими словами закон кинуто мені під ноги... Люди заступили мені людство, коли я волав про людяність. То ж геть від мене співчуття і людське милосердя! Немає в мене більше батька, немає більше любові — хай кров і смерть навчить мене забути все, що було колись мені дороге!"
Отже, Карл хотів забути про все, що пов'язвувало його з минулим життям. Для нього віднині не існувала і церкви: як могла вона втішити людину, коли зіпсована сама?
Карл. "Вони проповідують любов до ближнього і з прокльоном відганяють від своїх дверей вісімдесятирічного сліпця. Постають проти зажерливості, а самі винищують населення Перу задля золотих злитків... Сушать собі голови, як це могло статися, що природа породила Іуду Іскаріота, а навіть не найгірший з них продав би святу трійцю за десять срібняків... о, Бодай на вас загибель, фарисеї, фальшу вальни ки істини, мавпи божества!"
Але так само Карл далекий і від розбійників, про що свідчили його слова і слова одного з його товаришів.
Рацман. "Він не вбиває, як ми, задля пограбунку. Про гроші він, видно, не дбає... І навіть ту третину здобичі, яка по праву йому належить, роздає сиротам, або платить за навчання бідних, але талановитих юнаків. А коли треба пустити кров поміщикові, який дере шкуру зі своїх селян, або провчити негідника в золотих галунах, який перекручує закони і сріблом замилює очі правосуддю, або якогось іншого панка тієї ж масті — отут, хлопче, він у своїй стихії і шаленіє, як чорт, немов кожна жилка в нього фурією стає."
Таким чином, Карл Моор залишився зовсім самотнім у світі. Розбійницьке життя не заспокоїв і не загоїв його душевних ран. Він страждав від внутрішнього розладу, бо усвідомлював, що пролита кров не підносить людини у власних очах, а тим більше не робить її героєм в очах ближнього. Спостерігаючи за величним заходом сонця, говорив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НЕНАВИСТЬ ДО ДЕСПОТИЗМУ І ПРИСТРАСНЕ ПРАГНЕННЯ ЗМІНИТИ СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК У ДРАМІ Ф. ШІЛЛЕРА "РОЗБІЙНИКИ"“ на сторінці 2. Приємного читання.
