На тлі цих заворушень народ сприймав графа Егмонта як опору і гарантію спокою. Егмонт уславився на війні своїми подвигами, і всі знали його мужність; він рятував городян від суду інквізиції; нарешті, його відкритий і життєрадісний характер, вільний спосіб життя імпонував всім. До того ж граф був закоханий у просту дівчину Клерхен.
Проте, його становище певною мірою двозначне. Від відданий королю Філіппу і сліпо вірив йому. Граф — швидше покровитель народу, аніж його ватажок. Так, коли народ був готовий дати відсіч армії Альби, Егмонт заспокоїв людей і стримав їх від бунту.
Герою здалося, що він ні від кого не залежить: лояльний до короля і відчуває себе вільним від диктату юрби, не криючись відвідував Клерхен, пишався своїм нідерландським патріотизмом, а коли Альба, прибувши з армією, запросив його до палацу, він з'явився туди без страху і вагань.
Цей улюбленець народу і патріот здавався герцогу Альбі особливо небезпечним, і він іменем короля заарештував його. Тут з'ясувалося, що народ боявся виступити на захист свого кумира; лише Клерхен намагалася йому допомогти. Альба готував публічну страту Егмонта, бо міг не боятися заворушень. Хоча Егмонт ще вірив у підтримку народу, доля приготувала йому страшне випробування — зустріти смерть у цілковитій самотності. Клерхен від горя і безсилля випила отруту. У своєму останньому сні Егмонт побачив дівчину у символічному образі Свободи. Його повели на страту, трагедія завершилися, як зазначено в ремарці, барабанним боєм і "переможною симфонією".
В один рік з "Егмонтом" (1787) Гете закінчив драму "Іфігенія в Тавриді" (прем'єра 1800 року у Відні), яка разом з наступним твором— "Торкватто Тассо" — належала до якісно нової естетичної і стильової системи у творчості поета, що одержала в науці назву "веймарської класики". В обох зазначених творах Гете орієнтувався на "катарсис" Аристотеля, який він розумів не просто як "очищення" через страх і слівстраждання, а як "гармонізацію" душі (гармонійну узгодженість із реальністю) шляхом звільнення Ті від страху.
У драмі Гете відроджував деякі композиційні елементи давньогрецької трагедії. Драматург зберіг у творі всі сюжетні особливості автентичного давньогрецького міфа. Після того як Агамемнон приніс у жертву богам свою дочку Іфігенію, вона не загинула на жертовнику, бо Артеміда перенесла її до Тавриди (Крим), де дівчина стала жрицею в храмі богині. Через багато років тут, біля храму, вона випадково зустріла свого брата Ореста. За словами Аполлона, той очиститься від скверни вбивства, якщо привезе до Греції з храму Артем іди сестру. У грецькому міфі цей наказ розумівся буквально: Орест мусив привезти священне зображення Артеміди, тобто сестри Аполлона. Між тим, за звичаєм, що панував в
Тавриді, усіх чужоземців приносили в жертву Артеміді. Така ж доля чекала і на Ореста. Коли брат і сестра впізнали одне одного, Іфігенія хотіла допомогти йому викрасти священне зображення і вирушити додому. Цар Тавриди Фоант розгадав їхній задум. І тут відкрився чудесний, справжній смисл слів бога: Орест мусив привезти додому зовсім не зображення Артеміди, а свою власну сестру Іфігенію. На цьому драма закінчилася.
Гете наслідував одне з правил давньогрецької трагедії: події повинні не стільки відбуватися на сцені, скільки розкриватися у розповідях персонажів.
Автор ставив собі за мету створити певне драматичне напруження і потім зняти його.
"Іфігенія" побудована як драма упізнавання, в якій поет майстерно розгортає протягом п'яти актів наростання психологічного напруження і його радісне "зняття" наприкінці.
Драма "Торкватто Тассо" була задумана поетом на п'ятому році перебування у Веймарі, одночасно з "Егмонтом", і закінчена одразу після повернення з Італії — у 1789 році, разом із циклом чуттєвих "Римських елегій". Прем'єра п'єси відбулася 1807 року у Веймарі. Поет відобразив у ній проблему внутрішньої незалежності індивіда і можливості досягнення її в умовах реальної дійсності.
Значення творчості Й.-В. Гете
• літературні, мистецькі, філософські та естетичні традиції драматурга, поета стали основою формування європейського гуманізму наступних століть;
• поетична спадщина являла собою самостійний і чи не найяскравіший етап у розвитку європейської лірики на межі XVIII—XIX століть;
• міркування письменника щодо місця мистецтва в індивідуальному житті людини і в суспільстві — це відчутний внесок у становлення нової естетики в Німеччині наприкінці 1700-х років;
• творчість німецького генія дала початок розвиткові і становленню поняттю "фаустіанство" — возвеличення цінності життя як скінченого у нескінченому.
Запитання для самоконтролю
• 1. Що підтверджувало геніальне обдарованість Гете? Які автобіографічні факти були свідченням цього?
• 2. Риси яких напрямів об'єднувала творчість Гете?
• 3. Доведіть, що роман "Страждання молодого Вертера" мав автобіографічні мотиви. Який епізод з життя письменника це підтверджував?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості балад Й.-В. Гете. "Вільшаний король", "Рибалка"“ на сторінці 2. Приємного читання.
