У відповідності до традицій класицизму в повістях Вольтера знаходила віддзеркалення певна філософська ідея, яка тільки ілюструється сюжетом. Природно, що у творах домінував інтерес не до індивідуальних особливостей характеру героя, а до філософської системи просвітницького спрямування. У жанровому відношенні ці твори надзвичайно складні, оскільки поєднували риси крутійського роману, гедоністичної новели рококо, просвітницького роману виховання, сатирико-еротичної новели Відродження та філософського роману ("Задіг, або Доля", "Кандід, або Оптимізм" та ін.).
Певною мірою осібно стоїть повість "Простодушний" (1767), в якій чітко окреслена любовна інтрига вирішувалося нетрадиційним для письменника шляхом. Колоритний образ індіанця Гурона— це полемічна відповідь Вольтера Руссо, зокрема його теоріям "природної людини". Герой спочатку далеко не мудрець, але він став мудрим після зіткнення з конкретною французькою дійсністю XVIII століття. Вольтер при цьому вважав, що не природність визнала долю людини, а її розум, який слід спрямовувати на боротьбу з деспотизмом та суспільними забобонами. На відміну від попередніх творів, Вольтер в образі Гурона змальовав не відсторонену абстрактну філософську модель, а психологічно достовірний тип людини, почуття і думки якої органічно пов'язані з навколишньою реальністю. Природність і "дикунство" героя дозволив побачити ті суперечності життя, які через свою звичність просто не сприймалися вже як вади суспільства: відносність людських цінностей, відірваність від життя християнського вчення тощо.
"Мікромегас". Назва твору походила від імені головного героя, що утворене поєднанням двох грецьких слів і перекладалося як "маловеликий". Мікромегас — мешканець Сиріуса, який подорожував у супроводі секретаря Академії Сатурна з однієї планети на іншу. На Землі він знайшов малочисельну цивілізацію, чиї філософські ідеї, самоорганізація та політичний устрій дозволили йому зробити далекоглядні висновки. Ідеї, порядки та принципи, на яких засноване це суспільство, чужі уявленням Мікромегаса про розум і благо. Сатурн і Сиріус, звідки прибули Мікромегас із секретарем, знадобились Вольтеру для "покращення читацького сприйняття", до чого він прагнув у кожній своїй філософській повісті.
Основна думка "Мікромегаса" полягала в тому, що люди не вміли бути щасливими. Ідея Паскаля про безкінечність розвинута Вольтером — людина, займаючи у світобудові занадто маленьку планету, спромоглась наповнити свій крихітний світ злом, стражданнями та несправедливістю. "Мне даже захотелось... тремя ударами каблука раздавить этот муравейник, населённый жалкими убийцами", — говорить Мікромегас. "Не спешите. Они сами... трудятся над своим уничтожением", — відповідає йому секретар Академії.
Філософський твір — складний жанр, бо це жанр-гібрид. Це й есе, й памфлет, адже автор викладав тут певні ідеї або заперечував їх. Разом з тим це роман, бо в ньому наявний подієвий розвиток сюжету. Однак, цей твір позбавлений суворості, властивої есе, правдоподібності, притаманної жанру роману. Втім, філософський роман і не претендує на це, його особливістю є інтелектуальна гра. Письменники, які працювали у цьому жанрі, прагнули, щоб останній більшою мірою виглядав як фантастичний.
Письменники — погані судді власних творів. У віці 18 років Вольтер вірив, що залишить по собі пам'ять як великий автор трагедій; у віці 30 — як великий історик; у віці 40 —як епічний поет. Він і гадки не мав, створюючи 1748 року "Задіга", що майбутні покоління з насолодою читатимуть цю маленьку повість і всі інші, подібні до неї, тоді як "Генріада", "Заїра", "Меропа", "Танкред" спочиватимуть вічним сном на полицях бібліотек.
Вихований єзуїтами, автор запозичив у них чіткість думки і елегантність стилю. Засланий на певний час до Англії, він прочитав там Свіфта і вивчив його прийоми. "Це англійський Рабле, — говорив він про автора "Гуллівера", — але Рабле без марнослів'я". У Свіфта Вольтер запозичив потяг до химерної фантазії, до мандрів, які дають прекрасний грунт для сатири, до безпристрасності, яка дозволяє викладати дивовижні пригоди як реальні.
Вольтер почав працювати у цьому жанрі, для нього новому, на початку 1747 року, тобто у віці 53 років. Проте свій шедевр— "Кандіда"— він написав 1759 року, у віці 65 років; "Простодушного", який й досі має величезний успіх, — у 73 роки; "Людину із сорока екю" — у 74 роки; "Вавилонську принцесу" — у тому ж віці, інші, дрібніші повісті, такі як "Історія Дженні", "Одноокий ключник", "Вуха графа де Честерфіл ьда", — після 80 років.
Філософія Вольтера змінювалася протягом усього життя, як це буває майже з усіма людьми: "Видіння Бабука" і "Задіг" були написані у той час, коли доля усміхалася Вольтерові; він почував підтримку з боку маркізи де Помпадур, а отже, і більшої частини двору; усі без виключення королі Європи запрошували його; мадам дю Шатле кохала його, дбала про нього, забезпечувала йому незалежність. Він ладен був вважати своє життя стерпним.
Філософія Вольтера сягала глибини у повісті "Задіг". Шляхом мудрих притч письменник висловив думку, що з нашого боку було зухвалістю твердити, ніби світ поганий тільки тому, що ми бачимо деякі його хиби. Ми не знаємо майбутнього, не знаємо того, що удавані помилки Творця— запорука нашого спасіння. "Немає, — говорить янгол Задігу, — такого зла, яке не породжувало б добро. — А що, — сказав Задіг, — коли б було тільки добро і не було зла? — Тоді, — відповів ангел Ієз-рад, — цей світ був би іншим світом; зв'язок подій визначив би інший премудрий порядок. Але цей інший, довершений порядок можливий тільки там, де вічно перебуває верховна істота..." Висновок, який не можна вважати неспростовним і однозначним; оскільки коли Бог добрий, то чому ж він не створив світ за цим безсмертним і довершеним зразком. Коли він всемогутній, то чому, створюючи світ, не позбавив його страждань?
Можна знайти спільне у цих різних за своєю спрямованістю творах.
• Передусім стиль, який у Вольтера завжди насмішкуватий. Стрімкий і, принаймні на перший погляд, недбалий.
• У цих творах не було жодного персонажа, до якого б автор поставився цілком серйозно. Всі вони — або втілення якої-небудь ідеї, доктрини (Панглос — оптимізму, Мартен — песимізму), або вигадані, фантастичні герої.
• Майже всі філософські повісті і романи Вольтера розповідали про катастрофи, але з точки зору "раціо" (розуму).
• їхній темп настільки швидкий, що читач не. встигав навіть посумувати.
• Вольтсрові подобалося виводити на сцену священнослужителів, яких він називав магами, суддів, котрих він іменував муфтіями, фінансистів, інквізиторів, простодушних і філософів.
• У самого письменника було кілька запеклих ворогів, які з'являлися в кожному його романі під новою маскою, проте без зусиль виказували себе.
• Щодо жінок, то Вольтер їх не надто поважав. Коли вірити йому, то вони тільки і мріють про кохання гарного, молодого, щедрого чоловіка, однак, за своєю натурою, корисливі і лякливі.
• Те, що по-справжньому об'єднувало повісті Вольтера— це його філософія. Про неї говорили як про "повний хаос ясних думок", в цілому безладних.
Україна і українці займали помітне місце у спадщині французького просвітника. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років Вольтер наполегливо працював над історичним твором "Історія Карла ХП" (опублікований у 1731 році), у якому розглядалися цікаві сторінки історії України. За своєю загальною концепцією цей твір наближався до творів класицистичної історіографії, а сам Вольтер-історик демонстративно протиставляв свій метод дослідження методові попереднього часу — доби бароко, представники якого пояснювали збіг історичних подій втручанням вищої трансцендентної сили — Бога. Написанню праці передувала тривала й серйозна робота з численними документами та джерелами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життя і літературно-філософська діяльність Вольтера (поетична спадщина, "Орлеанська діва", драматургія, "Магомет", "Заїра";комедії — "Задіг")“ на сторінці 4. Приємного читання.
