"Мізантроп"

Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття

Оронт не погодився з думкою цензора. Він переконаний, що його сонет, хоча був й не цілком довершеним твором, а проте не зовсім являв собою зразок бездарності. Не бажаючи мати Альсеста за ворога собі, Оронт на добрій ноті розтався з ним. Філінт передчував, до чого могла привести ця надмірна відвертість Альсеста. Оронт був не з тих людей, що так легко прощали образи.

Альсест прагне змінити внутрішню Селімену, інакше вони ніколи не могли бути разом.

Він звинуватив її в тому, що вона принаджували до себе занадто багато залицяльників, а час би вже й визначитися. Була з усіма ласкава, а давати надію усім не варто. Він зізнається ЇЙ у своїх почуттях, проте її дивувало, що робив юнак це дивним способом:

Це правда: ви новий собі обрали спосіб.

І на землі, мабуть, нікого б не найшлося,

Хто б свій доводив пал у сварках та гризні.

Отже, Альсест — "молодий чоловік, закоханий у Селімену", як він охарактеризований у переліку дійових осіб. Його ім'я — типове для літератури XVII століття штучне утворення, що перегукувалося із грецьким ім'ям Алкеста (Алкестида, дружина Адмета. яка віддала своє життя заради його спасіння від загибелі). Грецькою мовою "алке"— мужність, хоробрість, відважність, могутність, боротьба; "алкеіс" — сильний, могутній.

Однак, дія твору розгорталася у Парижі, у тексті згадувався суд для розгляду справ щодо образ знаті та військових чинів (утворений 1651 року), був натяк на інтриги у зв'язку із "Тартюфом" та інші деталі, які наголошували на тому, що Альсест — сучасник та співвітчизник Мольєра.

Водночас цей образ покликаний був втілити доброчинність, чесність, принциповість, проте доведену до межі, таку, що перетворювалася на ваду, яка заважала людині налагоджувати зв'язки із суспільством і перетворювала свого власника на людиноненависника.

Висловлювання героя щодо людей не були настільки гострими, ніж випади Се-лімени, Арсіної, інших учасників "школи лихослов'я".

Назва комедії "Мізантроп" вводила в оману: Альсест, здатний на пристрасне кохання, був меншим мізантропом порівняно з Селіменою, яка взагалі нікого не любить. Ненависть до людей з боку героя проявлялися завжди у конкретних ситуаціях, тобто мала обгрунтовані мотиви.

Показовим є наступне: якщо імена Тартюфа або Гарпагона набули у французькій мові ознак власних назв, то ім'я Альсеста, напроти: поняття "мізантроп" замінило його особистісне ім'я, однак воно змінило своє значення — стало символом не людиноненависті, а прямоти, чесності, щирості.

Мольєр, таким чином, розробив систему образів та сюжет комедії, щоб не Альсест тягнувся до суспільства, а суспільство до нього. Драматург закликав глядача замислитися, що ж змусило прекрасну та юну Селімену, розсудливу Єліанту, лицемірну Арсіною шукати саме його кохання, а розумного Філінта та преціозного Оронта — саме його дружби? Альсест не молодий, не вродливий, незаможний, у нього небуло зв'язків, його не знали при дворі, він не частий гість вишуканих салонів, не займається політикою, наукою або якимось мистецтвом. Без сумніву, у ньому привертало увагу те, чого позбавлені інші. Еліанта характеризувала цю рису: "Такая искренность — особенное свойство; / В ней благородное какое-то геройство". Щирість і складала домінуючу частину характеру Альсеста. Суспільство праг-ло знеособити його, зробити таким, як інші, водночас воно заздрить надзвичайній моральній стійкості цієї людини.

"Скнара"

Гарпагон — батько Клеанта та Елізи, закоханий у Маріану. Історію, яку розповідав ще Плавт, Мольєр переніс до сучасного йому Парижа. Гарпагон проживав у власному будинку, він багатий, однак надзвичайно жадібний. Його скнарість, дійшовши до найвищої межі, винищила всі інші риси особистості персонажа, стала визначальною домінантою його характеру. Саме вона перетворила його на справжнього хижака, що знайшло відображення у його імені, утвореному Мольєром від латинського harpago — гарпун (назва спеціальних якорів, якими у ході морських баталій підтягувалися ворожі кораблі напередодні абордажного бою; переносне значення — хапуга). Пристрасть до грошей зробили героя дратівливим, підозрілим.

Скнарість домінувала над іншими почуттями. Мольєр показав, наскільки небезпечною ця вада Гарпагона, наскільки страшною було влада грошей. Моральні принципи молодих героїв теж похитнулися. Валер, щоб домогтися руки Елізи, влаштовуюся до Гарпагона управляючим і усілякими способами вводив його в оману, прекрасно розуміючи, що це безчесно, однак виправдовував себе: "Хочешь или не хочешь, а приноравливайся к нужным людям. И если невозможно без лести войти к ним в милость, виноват не тот, кто льстит, а тот, кто любит лесть". Маріана готова стати дружиною Гарпагона, тому що розраховувала на швидку смерть старигана. Клеант чекав на смерть батька і брав участь у викраденні в нього шкатулки з грішми. Влада грошей настільки велика, що розплутати цей клубок протиріч могли виключно гроші.

Мольєр використав мотив таємниці народження героя, який отримав у XVIII столітті великої популярності у драматургії. Виявилося, що Валер та Маріана — діти Ансельма, справжнє ім'я якого — Томазо д'Альбурчі. Цей неаполітанський аристократ втратив свою родину під час корабельної аварії, і ось через багато років він знайшов сина і доньку, які й не підозрювали про те, що були родичами. Відтепер Маріані не потрібно шукати багатого нареченого, а Валер міг одружитися з Елізою і без посагу. Клеант пообіцяв Гарпагону повернути шкатулку з грішми, якщо той погодиться на його шлюб з Маріаною. Той погодився, висуваючи тільки одну додаткову умову: до весілля йому повинні пошити новий каптан.

Мольєр — реформатор високої комедії

• Розробив своє розуміння природи та призначення сміху: смішне варто видобувати із зображуваної дійсності; сміх, що викликає комедія, цінний не тільки сам по собі, він має впливати на суспільство — шляхом висміювання вад людей досягається їхнє виправлення, тому сміх набуває надзвичайного суспільного значення.

• Відобразив дійсність, вади людей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Мізантроп"“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

  • Робоча програма

  • Перелік практичних робіт

  • Перелік художніх текстів для обов'язкового читання і вивчення напам'ять

  • РОБЕРТ БЕРНС

  • Розділ 2. ЛЕКЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

  • Ренесансний реалізм у літературі XVII століття

  • Класицизм — провідний напрям літератури XVII ст.

  • ІСПАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ

  • Лопе де Вега — представник ренесансного реалізму. "Фуенте Овехуна", "Зірка Севільї", "Собака на сіні"

  • "Фуенте Овехуна"

  • "Зірка Севільї"

  • Тірсо де Моліна. "Дон Жуан"

  • Творчість Кальдерона — вершина літературного бароко. Драма "Життя — це сон". Художні особливості драматурги П. Кальдерона

  • "Життя це сон"

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТ. П. КОРНЕЛЬ, Ж. РАСІН

  • Життєвий і творчий шлях П. Корнеля. Особливості драматургії ("Сід", "Горацій", Драматургічні принципи)

  • "Сід"

  • Життєвий шлях і періоди творчості Ж. Расіна. Естетичні погляди драматурга

  • "Андромаха"

  • "Федра"

  • ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Ж. Б. МОЛЬЄРА

  • Шлях до високої комедії: "Тартюф, або Облудник", "Мізантроп", "Дон Жуан", "Скупий"

  • "Мізантроп"
  • ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ. ДЖОН МІЛЬТОН

  • Поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", їх ідейно-тематичний аналіз

  • ДОБА ПРОСВІТНИЦТВА. ТВОРЧІСТЬ Д. ДЕФО, Д. СВІФТА

  • Філософські основи англійського сентименталізму

  • Д. Дефо — просвітитель XVIII ст. Літературна діяльність

  • Літературна І політична діяльність Дж. Свіфта

  • "Мандри Гуллівера"

  • Генрі Філдінг. Життя і діяльність. Художній метод

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. ВОЛЬТЕР, Д. ДІДРО

  • Життя і літературно-філософська діяльність Вольтера (поетична спадщина, "Орлеанська діва", драматургія, "Магомет", "Заїра";комедії — "Задіг")

  • Багатогранність поглядів Д. Дідро, їх відгомін у творчості французького просвітника. Філософські повісті "Небіж Рамо", "Жак-фаталіст"

  • "Небіж Рамо"

  • ДІЯЛЬНІСТЬ Ж.-Ж. РУССО І П. БОМАРШЕ

  • "Нова Елоїза" — роман про чисте почуття, свободу особистих взаємин

  • Внесок П. Бомарше в розвиток французької драматургії

  • Маркіз де Сад — французький письменник, філософ, політичний діяч

  • ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ "БУРІ І НАТИСКУ". Г. Е. ЛЕССІНГ

  • Гердер та ідея народності. Характеристика творчості

  • Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці

  • Естетика театру Лессінга

  • ТВОРЧІСТЬ Ф. ШІЛЛЕРА

  • Внесок письменника у розвиток жанру балади

  • Драматургія німецького просвітника "Підступність і кохання", "Вільгельм Телль"

  • ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕ

  • Діяльність Гете у державному апараті Веймара

  • Витоки творчості. Автобіографічний зміст роману "Страждання молодого Вертера"

  • "Страждання молодого Вертера"

  • Особливості балад Й.-В. Гете. "Вільшаний король", "Рибалка"

  • ІТАЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. К. ГОЛЬДОНІ І К. ГОЦЦІ

  • Життя і творчість К. Гольдоні. Погляди драматурга на театр "Дель Арте"

  • Жанр казки - ф'яби у творчості К. Гоцці

  • Розділ 3. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

  • ДАНІЕЛЬ ДЕФО "РОБІНЗОН КРУЗО". УСЛАВЛЕННЯ ЕНЕРГІЇ І ЗАПОВЗЯТЛИВОСТІ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЧУЖОГО ЕКЗОТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛЕМІКИ МІЖ ФІЛОСОФСЬКИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА У ПОВІСТЯХ ВОЛЬТЕРА "КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ" ТА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • ВТІЛЕННЯ ІДЕЇ "ПРИРОДНОЇ ЛЮДИНИ" У ПОВІСТІ ВОЛЬТЕРА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • СУМНА ІСТОРІЯ ЖИТТЄВИХ ПРИГОД ФІГАРО У КОМЕДІЇ БОМАРШЕ "СЕВІЛЬСЬКИЙ ЦИРЮЛЬНИК"

  • НЕНАВИСТЬ ДО ДЕСПОТИЗМУ І ПРИСТРАСНЕ ПРАГНЕННЯ ЗМІНИТИ СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК У ДРАМІ Ф. ШІЛЛЕРА "РОЗБІЙНИКИ"

  • ПОШУКИ СЕНСУ ЖИТТЯ У ТРАГЕДІЇ Й. В. ГЕТЕ "ФАУСТ"