Лопе де Вега — представник ренесансного реалізму. "Фуенте Овехуна", "Зірка Севільї", "Собака на сіні"

Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття

З 1605 року і до кінця життя Лопе служив секретарем у герцога де Сесси. Із цим доволі розпусним, але не чванливим і до того ж щедрим вельможею у Лопе встановилися дружні відносини. З-під його пера продовжували виходити вірші та п'єси, і після 1608 року його називали не інакше як "феніксом іспанської дотепності".

Плідність роботи Лопе де Веги була по-справжньому феноменальною.

Перші два десятиріччя XVII століття були періодом надзвичайної продуктивності. У поетичному трактаті "Нове мистецтво створювати комедії в наш час" він згадує про те, що написав 483 п'єси. У передмові XI частини зібрання своїх комедій, що побачило світ у 1618 році, драматург веде мову вже про 800 своїх драматичних творів. А через два роки у передмові до XIV частини цього ж зібрання повідомляється, що кількість їх досягла 900.

Його перу належать більше ніж півтори тисячі п'єс, причому всі вони написані віршами, — рекорд, здається, ніким не побитий. Ні над жодною зі своїх п'єс Лопе не працював більше трьох днів, а більшість писав протягом 24 годин. Актори у буквальному розумінні стояли у нього за спиною — не встигало чорнило висихати на рукописі, як вони вихоплювали написане та поспішали з ним до театру. Сам драматург зізнавався, що "більше сотні п'єс за 24 години від Муз переходили до підмостків". Але при цьому додавав, що у такі миті він відносив Плавта й Теренція до іншої кімнати і зачиняв їх у шафі, бо йому було соромно дивитися їм в очі.

Відповідними були й доходи. Точних відомостей про них немає, відомо лише, що літературна робота принесла йому 105 000 золотих. Щоправда, із грошима марнотратний драматург поводився доволі недбало, і їх йому завжди не вистачало.

У 1609 році Лопе де Вега отримав звання "наближеного" священної інквізиції, тобто особи, яка користувалася довірою цієї страшної установи та разом з тим зобов'язаної являти собою зразок відданості католицькій церкві. Немає ніякого сумніву в тому, що цей акт інквізиційної влади мав свій підтекст та розрахунок. Вів повинен був зв'язати руки одному із найвідоміших письменників країни та підкорити його творчість інтересам церковної реакції.

У 1610 році Лопе де Вега вже був членом двох релігійних братств, а у 1612 році вступив до складу релігійної організації "терціарііїв". У подальшому він отримав сан священика. Однак все це не врятувало драматурга від духовної цензури.

Реальне життя Лопе де Веги складалося, на жаль, не лише з легких та невимушених сюжетів. У 1613 році під час пологів померла його друга дружина, Хуана, залишивши немовля, дівчинку Феліціану. Останні роки життя Хуани були затьмарені зв'язком чоловіка із акторкою Мікаелою де Лухан, яку поет оспівав у своїх віршах під іменем Каміли Лусінди. Від цього пристрасного кохання з'явилося ще двоє дітей.

У 1614 році, переживши важку душевну кризу, викликану смертю дружини та улюбленого сина Карлітоса, Лопе де Вега прийняв духовний сан. Він вступив до релігійного братства, членом якого колись був і великий Сервантес. Не минуло і трьох років, як 55-річний Лопе де Вега знову був охоплений всеперемагаючою пристрастю, тепер уже до заміжньої красуні Марти де Наварес, розумної і освіченої жінки, яка писала вірші та грала на різних музичних інструментах. її він оспівав під іменем Амаріліди і присвятив їй знамениту "Валенсіанську вдову".

Слава драматурга була всенародною, а захоплення ним переросло у справжнє обожнювання.

Марта народила від Лопе доньку, яку він визнав своєю. І знову Лопе довелося захищатися у суді, цього разу судовий процес розпочав проти нього розгніваний чоловік Марти. Щоправда, драматургу пощастило: позивач помер, не встигнувши довести справу до кінця.

Останні роки життя Лопе де Вега були сповненні тяжких переживань. Щастя з Мартою було недовгим. У середині 1620-х років вона тяжко захворіла, несподівано втратила зір, а згодом розум. "Нещасливе кохання, що протиставило себе небу", — із сумом писав Лопе, але від свого почуття не відмовлявся, доглядаючи нещасну жінку до самої її смерті у 1632 році.

Щойно перенісши втрату дружини, Лопе довелося пережити ще два удари долі — смерть єдиного сина Фелікса, який був у складі експедиції ловців перлів і загинув внаслідок корабельної аварії, та викрадення 17-річної Антонії Клари, улюбленої молодшої доньки, яка вимушена була жити у принизливому становищі коханки одного знатного кабальєро. Лопе був не в змозі звільнити доньку: викрадач належав до вищої знаті, і, найімовірніше, викрадення було здійснене через погодження короля. Крім того, друга донька, Марселла, яка зневажала батька, демонстративно прийняла постриг.

Відійти від цього лиха Лопе вже не зміг.

Він помер 27 серпня 1635 року. Його смерть вразила всю Іспанію. Похорони великого драматурга були надзвичайно пишними. Все населення Мадриду прощалося із "дивом природи", як називав Лопе інший великий іспанець — Сервантес. Похований Лопе де Веги був у церкві святого Себастьяна, яку у 1937 році зруйнувала фашистська бомба. Пам'яті Лопе де Веги були присвячені дві збірки: "Посмертне прославлення" та "Поетичне поховання". Офіційні іспанські кола утрималися від демонстрації будь-яких знаків поваги до пам'яті великого національного письменника. Королівська рада відхилила прохання міського управління Мадрида про урочисте поховання. У 1644 році ця ж рада у своїй постанові про театри та театральний репертуар наказала виключити з репертуару майже всі п'єси, що ставилися до цього часу, в сюжети яких "були вплетені любовні історії, а особливо твори Лопе де Веги, які принесли стільки шкоди добрим нравам".

Про масштаби літературного спадку Лопе де Веги можуть дати уявлення 50 тисяч віршів одних лише епічних поем та 2989 написаних ним сонетів, що, в свою чергу, складає близько 42 тисяч віршованих рядків.

Що стосується драматургічного спадку Лопе де Веги, то вже 1615 року Сервантес зазначав: "Он покорил и подчинил своей власти всех комедиантов и наполнил мир своими комедиями, удачными, хорошо задуманными и составляющими в общей сложности более десяти тысяч листов ...те же, кто пытался соперничать с ним и разделить его славу, — а таких было много, — все вместе не написали и половины того, что написал он один".

Наприкінці свого життя сам Лоле де Вега визначав кількість написаних ним п'єс цифрою 1500. У складеній Монтальбаном незабаром після смерті драматурга його біографії йде мова про 1800 комедій та 400 "священних дійств".

На сьогоднішній момент у друкованих виданнях та рукописах відомо 426 комедій та 48 "дійств", які, без сумніву, належать перу Лопе де Веги.

У творчості Лопе де Веги виділяють три періоди:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XVII—XVIII століття» автора Давиденко Г.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лопе де Вега — представник ренесансного реалізму. "Фуенте Овехуна", "Зірка Севільї", "Собака на сіні"“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

  • Робоча програма

  • Перелік практичних робіт

  • Перелік художніх текстів для обов'язкового читання і вивчення напам'ять

  • РОБЕРТ БЕРНС

  • Розділ 2. ЛЕКЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

  • Ренесансний реалізм у літературі XVII століття

  • Класицизм — провідний напрям літератури XVII ст.

  • ІСПАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ

  • Лопе де Вега — представник ренесансного реалізму. "Фуенте Овехуна", "Зірка Севільї", "Собака на сіні"
  • "Фуенте Овехуна"

  • "Зірка Севільї"

  • Тірсо де Моліна. "Дон Жуан"

  • Творчість Кальдерона — вершина літературного бароко. Драма "Життя — це сон". Художні особливості драматурги П. Кальдерона

  • "Життя це сон"

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТ. П. КОРНЕЛЬ, Ж. РАСІН

  • Життєвий і творчий шлях П. Корнеля. Особливості драматургії ("Сід", "Горацій", Драматургічні принципи)

  • "Сід"

  • Життєвий шлях і періоди творчості Ж. Расіна. Естетичні погляди драматурга

  • "Андромаха"

  • "Федра"

  • ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Ж. Б. МОЛЬЄРА

  • Шлях до високої комедії: "Тартюф, або Облудник", "Мізантроп", "Дон Жуан", "Скупий"

  • "Мізантроп"

  • ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ. ДЖОН МІЛЬТОН

  • Поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", їх ідейно-тематичний аналіз

  • ДОБА ПРОСВІТНИЦТВА. ТВОРЧІСТЬ Д. ДЕФО, Д. СВІФТА

  • Філософські основи англійського сентименталізму

  • Д. Дефо — просвітитель XVIII ст. Літературна діяльність

  • Літературна І політична діяльність Дж. Свіфта

  • "Мандри Гуллівера"

  • Генрі Філдінг. Життя і діяльність. Художній метод

  • ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. ВОЛЬТЕР, Д. ДІДРО

  • Життя і літературно-філософська діяльність Вольтера (поетична спадщина, "Орлеанська діва", драматургія, "Магомет", "Заїра";комедії — "Задіг")

  • Багатогранність поглядів Д. Дідро, їх відгомін у творчості французького просвітника. Філософські повісті "Небіж Рамо", "Жак-фаталіст"

  • "Небіж Рамо"

  • ДІЯЛЬНІСТЬ Ж.-Ж. РУССО І П. БОМАРШЕ

  • "Нова Елоїза" — роман про чисте почуття, свободу особистих взаємин

  • Внесок П. Бомарше в розвиток французької драматургії

  • Маркіз де Сад — французький письменник, філософ, політичний діяч

  • ЛІТЕРАТУРА ПЕРІОДУ "БУРІ І НАТИСКУ". Г. Е. ЛЕССІНГ

  • Гердер та ідея народності. Характеристика творчості

  • Життя і творчість Лессінга. Естетичні праці

  • Естетика театру Лессінга

  • ТВОРЧІСТЬ Ф. ШІЛЛЕРА

  • Внесок письменника у розвиток жанру балади

  • Драматургія німецького просвітника "Підступність і кохання", "Вільгельм Телль"

  • ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕ

  • Діяльність Гете у державному апараті Веймара

  • Витоки творчості. Автобіографічний зміст роману "Страждання молодого Вертера"

  • "Страждання молодого Вертера"

  • Особливості балад Й.-В. Гете. "Вільшаний король", "Рибалка"

  • ІТАЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. К. ГОЛЬДОНІ І К. ГОЦЦІ

  • Життя і творчість К. Гольдоні. Погляди драматурга на театр "Дель Арте"

  • Жанр казки - ф'яби у творчості К. Гоцці

  • Розділ 3. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

  • ДАНІЕЛЬ ДЕФО "РОБІНЗОН КРУЗО". УСЛАВЛЕННЯ ЕНЕРГІЇ І ЗАПОВЗЯТЛИВОСТІ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЧУЖОГО ЕКЗОТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛЕМІКИ МІЖ ФІЛОСОФСЬКИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА У ПОВІСТЯХ ВОЛЬТЕРА "КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ" ТА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • ВТІЛЕННЯ ІДЕЇ "ПРИРОДНОЇ ЛЮДИНИ" У ПОВІСТІ ВОЛЬТЕРА "ПРОСТОДУШНИЙ"

  • СУМНА ІСТОРІЯ ЖИТТЄВИХ ПРИГОД ФІГАРО У КОМЕДІЇ БОМАРШЕ "СЕВІЛЬСЬКИЙ ЦИРЮЛЬНИК"

  • НЕНАВИСТЬ ДО ДЕСПОТИЗМУ І ПРИСТРАСНЕ ПРАГНЕННЯ ЗМІНИТИ СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК У ДРАМІ Ф. ШІЛЛЕРА "РОЗБІЙНИКИ"

  • ПОШУКИ СЕНСУ ЖИТТЯ У ТРАГЕДІЇ Й. В. ГЕТЕ "ФАУСТ"