Конярство було одним із найдавніших занять, і слід зазначити, одним із найулюбленіших у господарськії! діяльності жителів Північного Причорномор'я і Подніпров'я. Скільки шедеврів скіфського мистецтва із зображеннями коней знайдено археологами! У скіфських курганах царських поховань знаходять також скелети коней, прикрашені дорогою збруєю. Вважають, що скіфська орнаменталістика "звіриного стилю" передувала давньоруському звичаю прикрашати будівлі зображенням коня. Кінь вважається символом щастя. Вершила на дахах будинків були не тільки прикрасою - у них втілювалася таємниця буття, уособлення споконвічного руху вперед, своєрідний символ колісниці життя. Згадаймо сон Святослава у "Слові о полку Ігоревім": житло без "кнеса" розглядається як провісник нещастя, біди.
У Київській Русі дохристиянського періоду існували язичницькі культи поклоніння коню. На фресках Софії Київської зображено полювання на дикого коня.
Цю тварину дуже цінували запорозькі козаки, які спеціально розводили коней і утримували кінські заводи. Не маючи коня, не можна було стати справжнім козаком — такою була насамперед віііськова потреба. Козаки називали коня братом, другом, шанували його і піклувалися про нього як про найдорожчу істоту. Головні кінські заводи були на Інгульці, Бузі та Великому Лузі.
Запорозькі коні, як писав у своїй "Історії запорозьких козаків" Дмитро Я ворницький, були невеликі на зріст, але дуже міцні і кмітливі; вони легко впізнавали свого господаря і на перший поклик чи посвист прибігали до нього. Крім того, вони відзначалися прудконогістю, були швидкими, "мов легкий птах".
Крім власних коней, запорожці добували коней у ворогів: татар, поляків та ін. Кожен козак мав десять чи двадцять коней, а деякі утримували навіть цілі табуни — близько 700 і навіть більше голів. Запорозькі коні високо цінувалися у Європі, де на них був дуже великий попит. Отже, наші Предки вміли вирощувати і шанувати коней.
Традиційною в Україні є й така галузь тваринництва, як вівчарство. Ще в давнину українські чабани об'єднувалися в артілі по п'ять чоловік, обирали отамана та кашовара. При отарі овець завжди були собаки для охорони, брали також кількох цапів, які йшли за отаманом першими, а за ними вівці. Чабани мають палиці, які називають гирлига-ми, ними вони завертають овець, які відбилися від отари. В торбах чабанів завжди є інструменти, якими лікують тварин: ножички, щипчики, квачики для очистки й запікання ран тощо. Чабан"! й пастухи мають також музичні інструменти: сопілку, ріжок, трембіту. Ними вони подають сигнали і досить часто грають музичні мелодії. Нині в степових областях України переважають вовняні породи овець (тонкорунна — ас-канійська і напівтонкорунна - цигайська). У лісостепових, поліських та гірських районах — м'ясо-вовняні породи: прекос, каракульська (сокільська смушкова). У Карпатах вирощують місцеву рацку та цакель. Нині в Україні збільшується поголів'я тонкорунних порід овець і зменшується кількість грубововняних. Як місцева допоміжна галузь тваринництва розвивається в Україні й козівництво (переважно як молочна галузь). У давнину козівництво було поширене більше. Коза, як уже згадувалося, була тотемом деяких давньоукраїнських племен і тому завжди вважалася чистою твариною. Вона навіть не нитиме води, якщо її вже покуштувала інша тварина чи людина. В Україні не тільки вживані молоко кози, але іі збирали (вичісували) цінне пухове волокно, з якого прялп тонкі нитки іі виплітати красиві хустки.
Кролівництво поширене переважно на Поліссі та в деяких областях лісостепової зони. Промислове виробництво м'яса та хутра кролів в Україні значною мірою доповнюється іі за рахунок приватних господарств населення. До галузей тваринництва належать також шовківництво (вирощування шовкопряда) та бджільництво.
Найбільші плантації шовковиці належать господарствам степової та лісостепової зон. Основна продукція цих господарств — це кокони шовкопряда, з яких виробляють натуральний шовк. У південних регіонах України деяку допомогу шовківникам надають приватні господарства, де вирощують кокони.
Добування меду було відоме в Причорномор'ї з давніх-давен. Про це писав ще Лріск Палійський у своїх спогадах про подорож у столицю Аттіли: "В поселеннях нам відпускали для їжі замість вина так званий туземцями медос" '.
Бджільництво в давнину називалося бортництвом (від старослов'янського борть — вулик у дуплі дерева). Мед — також традиційний напій; він використовувався і для виготовлення солодких страв. Знаряддя бортництва — спеціальні ножі для вирізування стільників — знайдені в розкопках на території лісової та степової зон України. У Сумському краєзнавчому музеї експонується горщик із залишками меду тисячолітньої давності. Мед збирали від диких бджіл у лісових хащах та дуплах дерев; кожен, хто знаходив борть, ставив свою зарубку чи знак на дереві і вважався її власником. У "Руській правді" є кілька статей про покарання тих, хто знищував або незаконно привласнював чужу борть.
Особливо були поширені напої з меду, які варилися при княжому дворі та в сім'ях знатних бояр. Ці напої могли зберігатися впродовж кількох десятиліть у спеціальних льохах-медушах. Ця давня традиція медоваріння припинилася у XVIII ст. з появою дешевих замінників меду з цукру.
Широко застосовувався мед і в лікувальній практиці. Дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія написала навіть медичний трактат "Мазі", де описала різні способи лікування медом і виготовлення з нього цілющих мікстур. Цей медичний трактат цінний ще й тим, що його вперше у світі написала жінка (не враховуючи Клеопатру, яка писала про косметику).
Особливо відомими місцями бджільництва в Україні були урочища вздовж Дніпра, Інгулу й Іромоклії. Тут встановлювали свої пасіки і запорозькі козаки. З меду вони варили напої, а з воску виготовляли свічки.
1 Ірпказка: "Бджола — божа мушка, а пасічник — божий чоловік" свідчить про почесність праці збирачів меду, про "богоугодність" цієї справи.
Перше збирання меду (вирізання стільників) відбувалося на Малого Спаса (1 серпня), друге - на Великого Спаса (6 серпня). Уперше мед їдять з маковими коржиками, вдруге — з яблуками та грушами. Це ритуальна їжа на свята. Інші ритуали, пов'язані з бджільництвом, мають символічне значення: наприклад, підкидання першої ложки куті настелю, "щоб бджоли роїлися", або "щоб рої сідали".
У Київській Русі переважали лісові промисли меду, протез XIV ст. починається новий етап бджільництва, пов'язаний зі штучними бортями -вуликами. І Іа півдні були поширені сапеткові вулики, тобто плетені з очерету, рогози, верби й соломи, всередині їх обмазували глиною. Перший рамковий вулик був сконструйований у 1814 р. українським вченим Петром Прокоповичем, але, як це часто в нас буває, цей винахід не був визнаний на батьківщині вченого, він почав використовуватися у Німеччині і лише згодом повернувся до нас. В Україні створено Музей бджільництва, де відображено історію бортництва, пасічництва, медоваріння. Цей музей знаходиться у м. Гадячі на Полтавщині.
Важливою галуззю тваринництва є птахівництво. Кожна селянська родина має у своєму господарстві свійських птахів: курей, качок, гусей чи індиків. Утримання птахів, годівля, випасання (для качок, гусей, індиків) — відносно не трудомістка праця, якщо порівняти її з утриманням корів чи свиней. Тому птахівництво, в тому числі й домашнє, набуло великого поширення у всіх районах України. Крім поживного м'яса та яєць, птахи дають ще й пух та пір'я. В Україні найпоширенішими породами курей є українська зозуляста, леггорн, чорна, первомайська, бройлер: із порід качок - пекінська та українська сіра; із порід гусей — роменська та велика біла: із порід індиків — бронзовий широкогрудий та московський.
Птахівництво в Україні досягло найвищого рівня промислового розвитку порівнянно з іншими галузями тваринництва.
Як бачимо, господарство українців здавна було надзвичайно багатогалузевим, мало свої давні стійкі традиції, які не втрачені й нині. Тільки слід їх уважно вивчити, щоб при нагоді впровадити в промислове сільськопхтюдарське виробництво, як це зроблено в розвинутих країнах. А вивчати у нас є що.
АРХІТЕКТУРА, РЕМЕСЛА ТА НОАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТВАРИННИЦТВО, МИСЛИВСТВО, БОРТНИЦТВО“ на сторінці 2. Приємного читання.
