Серед слов'янських племен таких жертвоприношень не зафіксовано. Описаний же літописцем у "Повісті врем'яних літ" випадок про "пожертвування" Богам чужинця — варяга Тура — є літературним перебільшенням, адже він просто був убитий русичами за те, що знущався з їхніх давніх звичаїв: куті, писанок та узвару. Цей варяг був християнином і тому літописцеві, котрий засуджував язичників, такий епізод видався настільки повчальним і переконливим, що він вніс його до літопису.
Звичай приносити жертви у вигляді тварин: вепра, білого або червоного півня існував в Україні з давніх-давен і був частиною святкового обряду приготування спільної трапези на честь Богів. Люди споживають м'ясо тварин і нині, тільки вони не присвячують цю жертву Богові, чим завдають шкоду самі собі, оскільки залишається відчуття "гріха". Завдяки молитві й дотриманню правил ритуалу будь-яка страва освячується і не завдає шкоди людині.
Ритуальні напої — найхарактерніший елемент богослужіння, який виник ще в індоарійські часи, був відомий у кіммерійців і скіфів, залишив матеріальні пам'ятки у вигляді мистецьких творів, як, наприклад, золотий рельєф із зображенням скіфського богослужіння на честь Великої Богині. Тут зображені ритуальні турячі роги для напоїв у руках учасників обряду, вони такі ж, як і в описах слов'янських святилищ та в руках Збруцького Світовида. У Чорній могилі (на Чернігівщині) знайдені самі ритуальні роги, один із яких 60 см завдовжки. Він прикрашений золотою рельєфною пластикою завширшки 12 см, яка передає сюжет давнього міфу про відродження весняного сонця (за Б. Риба-ковим, міф про Кощея Безсмертного). Вірогідно, такий великий ріг, наповнений ритуальним напоєм, ходив по "колу" від одного учасника священнодійства до іншого. Перші краплини жертовного напою виливалися на жертовник, далі пив жрець, а потім передавав ріг іншим богомольцям19.
В описі Саксона Граматика ріг, що його тримає Світовид, наповнювався священним напоєм один раз на рік. За тим, скільки вина залишилося через рік, ворожили, яким буде врожай цього року. Тоді волхв виливав рештки напою на жертовник, а натомість наливав новий до наступного року.
Приготування священного напою було тривалим і супроводжувалося спеціальними ритуалами та співом божественних пісень-слав. Тексти "Авести" й "Рігведи" донесли до нас найдавніші рецепти напоїв: соми та сури. Сома вважається напоєм Богів, а сура — звичайний "світський" хмільний напій. На думку давніх аріїв, тільки сома давала Богам і людям незвичайну силу і могутність — Богам дарувала безсмертя, а людям продовжувала життя. "Ми випили Соми, ми стали безсмертними, ми досягли світла, ми знайшли Богів" — співається в одному зі священних гімнів. Сп'яніння сомою доводило жерців та богомольців до незвичайного стану, який має відкривати таємниці божественної мудрості. Після ритуалу жрець лягав під священним деревом і слухав шум його крони, за яким віщував майбутнє або давав поради тим, хто його запитував. Нині вивченням таких станів свідомості займається психологія. На цю тему написана низка праць. Вчені дійшли висновку, що психіка індивіда співвідносна з усім буттям і тотожна космічному творчому принципу. Перебуваючи у звичайному буденному стані свідомості, людина є нецілісною (усвідомлює себе лише частиною того, чим вона є насправді). Незвичайний святковий стан душі дає змогу людині ототожнювати себе з космосом і отримувати від нього інформацію, пізнавати досі закриті від неї істини і розкривати свої творчі можливості20.
Вчені, досліджуючи рецепти соми, не дійшли спільної думки, щодо того, яка рослина є її основним компонентом, бо називали верес і гірську руту, гриби і молочай, коноплю тощо. Про використання коноплі у скіфів писав ще Геродот. З неї виготовляли напої фракійці та іранці (перси). Зібрані рослини замочували у воді, товкли в ступі або вичавлювали сік. Потім, процідивши, змішували з водою, свіжим та кислим молоком і додавали ячмінного зерна. Суміші давали перебродити на сонці, щоб напій набув особливого смаку і хмільних властивостей21.
В українців ритуальні напої готувалися на меду і називалися медом ще за скіфських часів. Але відоме й принесення в жертву спеціально приготовлених молочних напоїв. Молоко було священною рідиною, якою навіть дозволялося гасити гнів Перуна, коли блискавка влучала в хату (водою гасити таку пожежу заборонялося, бо вона зайнялася з волі Бога). Ритуальними стравами також були короваї, спечені на меду, печиво "медяники", каші з необлущеного зерна ячменю, жита, пшениці. Саме необлущене зерно має використовуватися при приготуванні Куті, для засівання, обсипання молодих на весіллі тощо.
Принесення жертв Богам природи було настільки звичайним явищем, що й донині зберігся звичай класти кусень хліба або монету під дерево чи в траву під час збирання цілющого зілля. Це має означати вдячність людини світові рослин. У воду кидаємо монетки — Богині Дані.
В українців було повір'я: хто приносить жертву Сонцю, той складає жертву своїй душі.
ЯЗИЧНИЦЬКА ДУХОВНА ВЕРСТВА
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХРАМИ, СВЯЩЕННІ ГАЇ, ДАВНЬОРУСЬКА БОГОСЛУЖБА“ на сторінці 3. Приємного читання.
