Між великими зоряними святами було ще багато менших, які також мали свої обряди. Іноді одне й те ж Божество вшановувалось кілька разів на рік, залежно від початку чи кінця сезону і пов'язаною з ним працею. Так, наприклад, Перше свято Велеса (моління про худобу), Друге свято Велеса (освячення худоби перед вигоном на пасовище), Третє свято Велеса (вигін на пасовище і принесення жертв Богу Велесу) — всі три ритуали здійснювалися навесні та взимку. Перуна вшановували у Чистий четвер (перед Великоднем) і 20 липня (християнський Ілля), а Ладу Велику — після Великодня (22 квітня).
Усі сузір'я українського неба обожнювалися. Батьком усіх Зодій є Сварог. Він, Бог ковальства, землеробства і шлюбу, викував золотий плуг для скіфів. У досварожу еру (кам'яний вік), на думку деяких вчених, у слов'ян був груповий шлюб. Ось як описує літописець епоху Сварога: "... в час царювання його упали кліщі з неба. І стали кувати оружжя.., Сварог закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо перелюбство чинить — він повелівав скарати, за шо прозвали його богом Сварогом"14.
Тут маємо пізнішу народну етимологію цього імені, літописець уже не розумів значення Сварога, знаком якого є Сварга. Це був ключ до таємниць небесної Зодії. Зображення Сварги є на стінах Софійського собору в Києві. Слово "зварганити", яке нині вважають просторіччям, колись означало "створити". І це ще раз узгоджується зі святом Різдва (створення, народження світу), яке відзначається 21 грудня (Різдво Світу, День Сварога).
У цей день приноситься 12 або 13 жертв кожній Зодії. Це дари, що мають умилостивити всіх Богів на майбутній рік. Звідси й ри
Астральні символи на трипільській кераміці
туальні 12 стран або 13 (у тринаднятнмісячному році)', які ми іі досі готуємо на Різдво.
За прадавніми легендами, світотворення мало три періоди: народження зоряних галактик, Місяця і Води. Християнська церква протягом цілого тисячоліття намагалася надати цим звичаям християнського вигляду, бо викорінити їх було неможливо. Тому ми повинні розгледіти за пізнішою церковною термінологією ті предковічні знання, що дійшли до нас у пам'яті народу. Як бачимо, світотворення триває 12 священних ночей. Кожна ніч символізує одну космічну епоху, яка тривала 1000 років. У день народження Місяця, відбувається ритуал ходіння з плугом — засівання. За описами Геродота, культ Золотого Плуга з'явився у скіфів близько 1500 р. до н. ч. (можливо, раніше). Нині ми забули значення цього ритуалу, проте (диво-дивне!) — ще до сьогодні в українських селах на Різдво кладуть під святковий стіл якщо не плуг, то леміш від нього. За часів Київської Русі був звичай кликати "Плуг" (сузір'я), який ніби падас у цей час на Землю (опускається низько над обрієм).
Шанування Місяця в українській землі відоме з IV тисячоліття до и. ч. Його не могли викорінити ні християнські церковники, ні войовничі атеїсти XX ст.: перші воювали з колядками та щедрівками як з "поганськими" звичаями, другі — як з "опіумом для народу". Ще в XV ст. у Києві існували заборонені церквою "Лунники" — рукописи про ворожіння за поверхнею Мкяім. Ллє п нині Місяць -одне з головних Божеств стародавніх колядок, які ми ще виконуємо.
Водосвяття - День головної Богині пелазгів Дани (або Лелі), яка символізувала Воду: росу. дощ. річки, криниці. Дана мати, яка дає початок усьому живому. В цей день сама природа святить воду і дає її людям як ліки від усяких недуг. Дану уявляли у вигляді юної прекрасної діви і водночас - жінки-матері, дружини Сонця, якій присвячували день тижня — п'ятницю, тому пізніше вона стала вшановуватися як Свята П'ятниця. її образи вішали над криницями. Символом Дани с дерево липа. Скульптури Данії збереглися до наших днів, а її культ сягає доіндоєвропейськпх глибин. За православним українським календарем, свято Дани перетворилося в Богоявления і Хрищення Ісуса Христоса, або, як кажуть у народі, Йордань (назване так за біблійними легендами), а його відзначання відстає від дійсного стану космосу на півмісяця.
У ці 12 днів для українців відкривається небесна брама Сварога, тому всі моління, побажання добробуту, здоров'я, щастя будуть почуті Богами. Влітку такою ж кульмінаційною точкою природи є Купайло - шлюб землі іі неба. У пю ніч земля дарує людям цілюще зілля: вогонь парує юнаків та дівчат: вода омиває тіла іі душі. Недарма наші Предки вірили в немислимі чудеса, які лає в цю ніч природа.
Чарівного цвіту папороті нині, напевно, вже не шукають, адже і матеріалістична наука і християнська церква категорично відкидають подібні "небилиці". Та чи все ми знаємо про надзвичайні стани природи? Саме в ніч на Купала (літнє сонцестояння 21 червня, а не 7 липня!), якщо буде грім та блискавка, можливі аномальні явища природи. Хоча ці природні явища ще маловнвчені. Але про це знали Пращури задовго до нашої ери, створивши міф про народження людини віл блискавки. За цим міфом, Батько Сварог посилає на Землю свого сина Перуна, який запліднює Матінку-Землю і внаслідок їхнього шлюбу народжуються люди - Сини Бога.
Ярила (Сонце) вшановували кілька разів: навесні - Народження Сонця, у червні ■ Похорон Ярила (спалення його солом'яного образу, коли енергія Сонця досягає найвищої сили) і в грудні — Калита, коли сонячна енергія найелабша Випікання ритуальною хліба (Калити) у вигляді Сонця та його кусання означало прилучення молодих парубків до жіночого начала природи, а також — надію на нову зустріч із Весняним Сонцем.
Отож, ми повсякчас переконуємось, що праукраїнці мали неабиякі астрономічні знання ще в IV—V тисячолітті до н. ч., тобто за трипільської доби, бо могли дуже тонко відчувати космічні зміни в природі іі жити в злагоді з нею. Волхви вміли за зіркою, під якою народилася дитина визначати її майбутню вдачу: якщо це Арен, то "тяжела бити нравом, яра же и гневлива, и дерза во бранех". а якщо це Лада, то "сластолюбива иредгла-голютьбити и удобна на блудное смешение" - так писалося в стародавніх астрологічних книгах "Звіздочетецл>". "Рожденник" тощо.
З індоєвропейських глибин дійшло до нас уявлення про душу, яка є іскрою небесного вогню, або зіркою, котру Бог запалює при народженні немовляти і гасить її разом зі смертю людини. Віра в зірки і нині існує в Україні: "народився під щасливою зіркою" - кажуть про тих. кому таланить у житті, та задумують бажання під пролітаючою зорею.
Тому зірки завжди поєднані з Рожаницями: кожна людина при народженні отримує свою зірку-рожаннцю, а на Свят-вечір сідають до столу тільки після появи на небі Зорі (Венерн).
У наших прародичів — стародавніх литовців було повір'я, що при народженні дитини Богиня Верпея (слов'янська Ясна) починає прясти нитку її життя, прив'язавши початок нитки до зірки, а коли людина вмирає, Богиня перерізає цю нитку, тому зірка падає. У всіх індоєвропейських народів є вираз "нитка життя".
Встановити забуті свята і ритуали нині — нелегка справа, адже минула тисяча років насильницького винищення народної пам'яті. Дещо вдалося зберегти, зібрати, зрозуміти сутність обрядів, aлe відновити точне датування прауіфаїнських свят можливо лише за допомогою астрономічних знань.
ЯЗИЧНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СОНЯЧНИЙ КАЛЕНДАР“ на сторінці 2. Приємного читання.
