Галицьке Прикарпаття є перехідним етнографічним районом між Карпатами та Поділлям. Зберігаючи основні риси культури, спільні з населенням Карпат, Галицьке Прикарпаття має іі свої оригінальні особливості. До сьогодні у Чернівецькій області збереглися хатн-мазанки, які можна вважати поліпшеним варіантом трипільських будівель: стіни, стеля, піл дія спання, двері іі лави — все це виплетене з лози. 11 а Тернопільщині переважають садиби на кількох терасах: на верхній -хата, на нижній - господарські будівлі. Такого типу забудови характерні також і для Поділля.
()дяг жінок відрізнявся віл одяг) інших регіонів тим, що жінки тут не носили керсета, замість нього була коротенька безрукавка з перехватом на талії — камізелька. Чоловічий одяг — полотнянка, опанча з відлогою, -особливо не відрізнявся від подільського. Жіночий кожушок кабат -кофтоподібний одяг пригаченого крою, близький до закарпатського сіряка. Дівчата заплітані коси в дрібушки. На весіллі у молодої відтинали косу - звичай дуже архаїчний. Головний убір дівчат — вінчик.
У цьому регіоні можна виділити дві етнографічні території: Буковину і Покуття, що мають свої локальні особливості.
І Іазва Буковини походить від назви дерева бук, буковий ліс. Така назва зафіксована у грамотах молдавських господарів з XIV ст. Нині південна Буковина належить до Сучавського повіту в Румунії, а її населення є нащадками волохів і слов'ян. Північна Буковина — це переважно територія Чернівецької області. Слов'янське населення Буковини в VII ст. належаче) до Дулібського союзу племен, а в VIII—IX ст. — до Слов'янського союзу
Тиверців. На півночі Буковини археологами досліджено близько 200 слов'янських селищ періоду V—IX ст.26
Господарство Буковини має такі ж особливості, як і Середнє Подніпров'я (Правобережжя): тут переважає землеробство, поширений безколіс-ний плуг, який застосовувався аж до початку XX ст. Житло таке ж, як і на Правобережжі, але були відомі рублені хати, в яких стіни мазали широкою смугою тільки посередині від верху до низу. В необмазаній частині стіни нагадують гуцульську хату. Чоловіки-буковинці носять широкі шкіряні пояси та кольорові торбинки через плече, як і гуцули. Жіночі сорочки двох типів: тунікоподібна та волоська. Запаска називається горбаткою. Вона схожа на гуцульську, але має горизонтальний крій, як молдавська катринца. Верхній одяг — кирея або манта.
Назва Покуття походить від назви емт Кути Косівського району Івано-Франківської області. На думку польського етнографа Оскара Кольберга, автора збірок "Покуття" та "Гуцульшина", поляки, захопивши значну частину України, говорили: "Наша держава по Кути", що пізніше оформилося в Покуття. Нині Покуттям прийнято вважати рівнинну частину Івано-Франківщини між Дністром і Прутом. Отже, це південно-східний кут Галичини.
Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Буковиною та Гуцульщиною, проте є й оригінальні риси. Подвір'я має своєрідне планування типу "дворядної зв'язі". Інтер'єр хати відзначається великою кількістю барвистих тканин і вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердинах вивішують рушники, а над ліжком — одяг. Мальовнича кераміка також була окрасою покутської хати: миски, глечики різної форми і різного призначення. Одяг відрізняється від гуцульського і буковинського переважно візерунками, вишивками, але не кроєм. Чоловіки носять сорочку поверх штанів, одягають торбинку через плече. Жінки підтикають запаску, як на Буковині. Сердак тут носили довгий, опанчу — подільського типу.
ПОДІЛЛЯ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське народознавство» автора Кравець В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КАРПАТИ І ПРИКАРПАТТЯ, ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, ПОКУТТЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
