Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

У Франції св. Катерина вважається патронесою старих дівчат. В цей день неодружені дівчата старше 25 років одягають капелюшки, прикрашені жовтими і зеленими стрічками, що означають надію на одруження, і виходять групами на вулицю. У цей день їм дозволяється багато вільностей: за старою традицією, чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках. Але ніхто не дивується, коли і «катеринетші» цілують хлопців.

Святого всехвального апостола Андрія Первозванного

(ЗО листопада ст. ст. – 13 грудня нов. ст.)

Андрій з роду єврейського, з Віфсаїди Галілейської, рибак і брат Ап. Петра. Спочатку він був учнем Іоанна Хрестителя. Як тільки Предтеча, поглянувши на Ісуса, що проходив, сказав: «Ото Агнець Божий!», Андрій пішов за Ісусом і став Його першим учнем. Він названий Первозванним. Коли Ісус проходив біля моря Галілейського, то Петро і Андрій ловили рибу. Господь їх покликав за Собою, сказавши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей!» (Матв. IV, 18—19).

Він займає друге місце серед Апостолів. Христос дав Апостолам владу над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, щоб уздоровлювали всіляку недугу та неміч всіляку (Матв. X, 1). В числі чотирьох учнів Господа Андрій удостоєний його довір'я слухати пророцтво Його про майбутню долю Церкви і світу (Марк. XIII, 3—5).

Зіславши на Апостолів Духа Святого, Ісус Христос, разом з іншими Апостолами, дав Андрію владу прощати гріхи (Іоанн. XX, 23). Слово Боже Андрій проповідував у багатьох країнах Азії і Європи. Для проповіді Євангелія він здійснив три подорожі з Єрусалима.

Перша подорож була в Антіохію Сирійську, в Тіану, в Синоп. З Синопа Первозванний поїхав у Амасію, що на березі Понта; відвідав також Трапезонт, звідти попрямував до Іверії, а далі в землю Парфян і повернувся до Єрусалима на свято Пасхи.

Після празника П'ятидесятниці св. Ап. Андрій вирушив у свою другу подорож для проповіді Євангелія і побудови Церков. З Єрусалима він знову прибув у Антіохію Сирійську, в Ефес, у Лаодикію, в Нікею, де Апостол пробув два роки і багатьох язичників навернув до віри Христової. Далі попрямував до Нікомідії. Звідти відплив морем у Віфанське місто Халкидон, потім відвідав Іраклію і Амастриду, в якій залишався тривалий час, просвіщаючи багатьох світлом Євангелія.

Із Амастриди прибув у місто Харакон. Далі поплив до Синопа. З великим успіхом проповідував віру Христову в Неокесарії, дістався до міста Самосата у Вірменії, звідти повернувся в Єрусалим на празник Пасхи.

Із Єрусалима Андрій Первознанний вирушив у третю і останню свою подорож для навернення в Христову віру язичників і іудеїв. Прибув в Едес, відвідав Сванетію, дійшов до Осетин. Із Осетії рушив до Абхазії і зупинився в місті Севасті (Сухумі), звідси морем дістався до землі Джієстов. Далі відвідав приморське місто Воспор (Керч). Прямуючи вздовж південного берега Тавриди, відвідав Феодосію, а далі рушив до Херсонеса. Припускають, що далі Апостол поплив по Дніпру в Скіфію. З описів письменників III ст. Іпполіта і Оригена відомо, що Первозванний Апостол відвідав місця, де згодом виник Київ. Літописець Нестор оповідає: «Бачите гори ці, сказав Апостол своїм учням; на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено Господом». На місці, де перебував Апостол, він поставив хрест і побудував храм Апостола Андрія Первозванного. Від гір Київських Ап. Андрій дійшов до озера Ільменя. Повернувшись у Херсонес, св. Андрій знову відвідав Воспор, звідти переплив Понт і втретє побував у Синопі, де вже утвердилось християнство. Далі він відвідав Візантію. Там він рукоположив єпископа Стахія, одного з 70 учнів Христових. З Візантії Первозванний прибув у Фракійське місто Іраклію і там багато язичників навернув до віри Христової. Потім Апостол утвердив віру християнську в Пелопонесі і в Ахайському городі Патрах. Тут начальник області, злий язичник Егей, побачивши, що багато язичників стали вірити в Христа і в тому числі його дружина, посадив Апостола до в'язниці. Та в'язниця для Апостола стала храмом, куди сходились християни послухати рятівне слово Апостола. Тоді Егей засудив Андрія Первозванного до страти, розп'яттям на Хресті. Оскільки хрест, на якому він був розп'ятий, мав форму літери X, він називається хрестом Ап. Андрія. Два дні тривали страждання Андрія, він же до самої смерті продовжував навчати людей, що юрмились біля хреста. 30 листопада 70 року по Р. X. Апостол помер. Пресвітери і диякони Ахайські поховали св. тіло Первозванного й описали історію його мук в невеликому посланні, яке збереглось до наших часів.

У 355 році по Р. X. мощі Андрія Первозванного були перенесені в храм святих Апостолів, між гробницями св. Євангеліста Луки і св. Тимофія – учня Ап. Петра.

Цар Константій, довідавшись від одного священика про мощі Ап. Андрія і Луки, організував їх перенесення в храм св. Апостолів. Від часу перенесення мощів св. Ап. Андрія Первозванного пам'ять про нього почали святкувати 30 листопада ще урочистіше. В IV ст. св. отці Григорій Богослов, Іоанн Золотоуст, Прокл та інші прославляли Андрія Первозванного в своїх проповідях. У V ст. Анатолій Константинопольський, у VII – Андрій Єрусалимський, у VIII – Іоанн Дамаскін, Герман Константинопольський та інші написали багато хвалебних пісень, які й нині співають у Православній Церкві на честь святого Андрія Первозванного. 8 травня 1208 року, за часів хрестоносців, мощі Первозванного були перенесені до Італії в місто Амальфи. Голова Первозванного за імператора Царграда Константина перенесена в Рим, де і зараз знаходиться у Ватиканському базеліці св. Ап. Петра.

Частину мощей святого було передано в Росію. У Московському Успенському соборі зберігається кисть від правої руки його, яку приніс в благословіння царю Михайлу Федоровичу від вселенського патріарха Парфенія архімандрит Солунський Галактіон. Частина мощей була прислана як священний дар Святійшому Синоду із Єрусалима, які нині зберігаються в срібному ковчезі в Синодольній палаті.

Велика прихильність стародавніх християн до Ап. Андрія зберегла в переказах для нащадків зовнішній образ його: він був великого зросту, трохи згорблений, ніс мав орлиний, очі мали благодатний вираз, брови, волосся і борода густі.

Так само, як західні християни з особливою вірою звертаються до Ап. Петра, котрому вони приписують заснування Церкви Римської, східні християни з особливою любов'ю вшановують Андрія Первозванного, який обійшов кордони Православної Церкви.

ЗО листопада в Константинополі патріарх служить урочисту літургію, яка буває чотири рази на рік: на Пасху, Різдво Христове, на П'ятидесятницю і ЗО листопада. Служить патріарх і 12 архієреїв.

В день пам'яті Андрія Первозванного Церква прославляє його: «Тебе, Первозванного, знайшов Христос, як найкращого тайнослужителя, Андрію Славний, що повеління Його щиро по всьому світу проповідував, облітаючи, як на крилах, просвітив громади народів і сподобив нашу землю своїм завітанням і благовістям Христовим. Ублагай Господа, щоб подав нам велику ласку».

Тропар свята: Як Первозванний з апостолів і як верховний брате, Владиці всіх, Андрію, молися, мир вселенній дарувати і душам нашим велику милість.

Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальні кусання «калити».

З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожать. Ще звечора вони печуть балабушки. Балабушки – це невеличкі круглі тістечка з білого борошна, замішаного на воді, яку дівчина повинна принести в роті від криниці. Хлопці старались смішити дівчат. Після того як балабушки спечуть, дівчата помічають кожна свою. Потім розкладають їх на долівці і в хату пускають голодного пса, який «вирішує долю». Чию балабушку схопить першою, та раніше вийде заміж, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках. Інколи пес несе балабушку в куток – так дівчину занесе доля в чужі краї, в далекі села. Найгірше, якщо пес не з'їсть балабушку, а надкусить її і покине.