Розділ «2.5. Культура міжособистісних стосунків в епоху Абсолютизму»

Матримоніальні (лат. malrimoniaнis - шлюбний) цінності - цінності, що пов'язані із виконанням традиційних соціальних ролей у родині (материнство, батьківство, виховання дітей, емоційно-психологічна підтримка тощо).

Якщо в Німеччині другої половини XVII ст. моральна цінність шлюбу полягала в народженні дітей, а ідеальним вважався шлюб, за якого дружина була постійно вагітною, то вагітність в епоху Абсолютизму сприймалася як непристойність, що спотворює жіночу красу і створює певні незручності. За абсолютистського політичного режиму у Франції дружина могла вимагати від чоловіка звільнити її від обов'язку материнства протягом перших років подружнього життя. Про девальвацію функцій материнства свідчили такі факти: використання в аристократичних сім'ях годувальниці; народження позашлюбних дітей; нерідко вищий престиж фаворитки, ніж дружини; мрії багатьох дівчаток не про одруження, а про коханця, спроможного на коштовні подарунки та соціальну протекцію.

Нове розуміння ідеалу людської краси змінило і моду. Важливим елементом культури епохи Абсолютизму постало поняття "грації" (лат. gratia - миловидість, чарівність). Відповідно до принципу грації кожен рух аристократа мав бути витонченим. Якщо в епоху Відродження цінувалася квітуча фізична сила, то Абсолютизм презирливо ставився до кремезних, міцних форм тіла. Фізичну силу людина вишуканих смаків вважала естетично потворною. Еталоном краси були тоненька рука, маленька ніжка. Все мало робитися легко, граціозно. Особливо цінувалася краса жесту, слова. Для постійного контролю за граціозністю рухів і постави в будинках аристократії, заможного бюргерства встановлювали численну кількість дзеркал (дзеркальні стіни, стелі тощо).

В абсолютистській моді домінували бароко і рококо.

Бароко (італ. barocco, букв. - дивний, чудернацький) - стиль у західноєвропейській культурі XVII ст., якому притаманні величність форм, контрастність, афектація, динамізм образів та сюжетів, прагнення до помпезності тощо.

Особливою екстравагантністю відзначався стиль бароко за правління Людовіка XIV. У моду ввійшли пишні зачіски, перуки, мережива та коштовні прикраси, криноліни (лат. crinis - волос, linum - полотняна тканина) - широкі спідниці на тонких стальних обручах, їх використання пов'язують із прагненням якнайбільше приховати вагітність, через що кринолін отримав назву кашбатпард (франц. cache-batard - сховай позашлюбну дитину). Найдорожчою була зачіска "а ля фонтаж" (на честь королівської коханки Анжеліки де Фонтаж) заввишки 50-60 см. У Відні вона іноді сягала 1 м 30 см. Робилася така зачіска за допомогою комбінування змащених білками локонів, які розміщували рядами, а для їх стійкості використовували дротяний каркас, прикрашений шовковими стрічками і мереживом із зображенням театралізованих сюжетів (сцени королівського полювання, пейзажі, ферми з вівцями і коровами тощо). Елементом таких комбінацій часто була пастораль (франц. pastorale, від лат. pastoralis - пастушачий) - галантне зображення пастушого життя на фоні природи або сільського побуту. Чоловіки теж носили перуки, що, вважалося, надавало їм величності та могутності.

Чоловіче та жіноче вбрання у стилі бароко шили з коштовних, оздоблених золотом та діамантами тканин багряного, вишневого, темно-синього кольорів. Жіночі спідниці відповідно до подвійної моралі Двору тих часів мали характерні найменування: верхня спідниця називалася "скромниця", середня - "пустунка", спідня - "секретниця". Ліф сукні шнурувався так, що жінка виглядала нібито нахиленою вперед. Ідеал жіночності епохи Абсолютизму вимагав грації - витонченості, стрункості, тоненької талії, яку відповідно до канонів краси затягували за допомогою корсету до 40 см. Шляхетні пані носили черевики на високих, вигнутих підборах (французький каблук) з дуже вузьким, загостреним носиком. їх виготовляли з коштовних тканин (парчі, оксамиту). Чоловіки теж носили взуття на високих підборах (7 см). Моду на підбори до чоловічих черевиків запровадив Людовік XIV, котрий, як відомо, був невеликим на зріст. Модним був палантин - елемент жіночого одягу, наплічна накидка з хутра або оксамиту. Першою використала її Єлизавета-Шарлотта Латинська, дружина герцога Філіпа Орлеанського, яка у 1676 p., змерзнувши у королівському палаці, накинула на плечі соболине хутро. Наприкінці XVH ст. почалось використання таких елементів чоловічого одягу, як сюртук, жилет і штани, різнокольорові та візерунчасті панчохи, краватки, які спочатку зав'язували бантом.

Особливою "жіночністю", навіть ексцентричністю чоловічого костюму відзначилась епоха рококо.

Рококо (франц. rococo - уламки каміння, черепашка) - стиль у західноєвропейській культурі другої половини XVIII ст., якому притаманні яскраві, фантастичні, театралізовані, еротичні та інші ознаки, елементи.

Чоловіки, які дотримувалися стилю рококо, користувалися парфумами, рум'янами, пудрою, обвішувалися мереживом та перснями. Абсолютизм ще називали епохою пудри, мережив, менуету та "жіночного чоловіка". Холодна велич у цей період поступається місцем фривольній насолоді. Аристократичні вбрання виблискували золотом і коштовним камінням. Домінували ніжні кольори та блідо-жовтий, світло-блакитний, світло-рожевий відтінки. Гаму кольорів утворювала велика кількість різних відтінків. Наприклад, поширений блошиний колір мав їх не менше п'яти: колір блошиної голівки, блошиної спинки, блошиного животика, блошиних ніг, навіть колір блохи у період родильної гарячки.

Стрижневим принципом абсолютистського стилю рококо був принцип пікантності (франц. piquant - гострий). Пікантними і привабливими вважали маленький ротик, особливу блідість обличчя (символ фізичної тендітності), яке прикрашали маленькими цяточками або мушками. Мода на блідість спричинила надмірне захоплення пудрою, якою користувалися навіть діти. Якщо за Абсолютизму панував культ жінки, галантності, то апофеоз жіночності у період рококо доповнився культом інфантильності (лат. infantilis - дитячий). Жінки завжди намагалися виглядати, як у двадцять років, чоловіки - як у тридцять. Для досягнення ефекту вічної молодості непомірно використовували рум'яна. Чоловік, який служив при дворі за Абсолютизму, за своїм виглядом був антиподом мужності. Він носив яскравий одяг, довге, напудрене і надушене волосся. Пряжки на черевиках були замінені шовковими бантами. Деякі чоловіки у своїй пристрасті до прикрас і мережив перевершували навіть жінок. Наприклад, герцог Бекінгем - фаворит англійського короля Якова І прикрашав свої вишукані сукні орнаментом із перлових або діамантових ґудзиків у витонченій золотій оправі. Один із костюмів Людовіка XIV був оздоблений приблизно двома тисячами алмазів і діамантів.

Наприкінці XVIII ст. у моді почав домінувати більш стриманий за кольорами та формами англійський стиль. Фрак поступово витісняв французький шовковий жупан і циліндр.

Європейський, переважно французький, етикет на початку XVII ст. завдяки реформам Петра І приживається і в Російській імперії. До того одяг російської знаті не відрізнявся особливою витонченістю, зручністю та аристократичністю. Спочатку імператор звелів дворянам обрізати довгі рукави, потім - бороди, а ще через деякий час їх голови прикрашали перуки. Цар вимагав від дворянства вивозити на асамблеї, у театри своїх дружин і дочок. При тому жінкам заборонялося ховати своє обличчя за фатою або хустинкою, як це вони робили раніше. їм було наказано вдягати європейські декольтовані сукні. Для того щоб російська верхівка звикла до європейського етикету, Петро І запроваджує "асамблеї" (франц. assemblйe - збори).

Асамблеї відвідували урядовці, дворяни, заможне купецтво і корабельні майстри. Гості приїздили приблизно о п'ятій вечора, поводилися там досить розкуто, особливо іноземці. Деякі дворянки, побоюючись царської немилості, приїжджали на асамблеї навіть вагітними. У певних приміщеннях дозволялося палити, танцювати, грати у шахи і шашки, однак під забороною були картярські ігри. Танцювали там польські, англійські танці. Цар вимагав дотримання усіх правил придворного політесу, культури гігієни тощо.

Загалом у культурі міжособистісних стосунків в епоху європейського Абсолютизму особливе значення надавалося етиці галантних манер, що спричинило небувалий розквіт світської культури (етики галантних манер), яка ґрунтується на культі чемності у міжстатевих стосунках. Цим західноєвропейський поведінковий стандарт докорінно відрізнявся від східної та азійської культурних традицій. За Абсолютизму мода перетворилася на окремий вид мистецтва, а розкіш аристократичних убрань символізувала особливі права та привілеї панівних страт. У культурі спілкування великого значення набула гранична ввічливість.