Розділ «2. З історії розвитку культури міжособистісних стосунків»

Патріархальна (грец. pater - батько, аrche - влада) мораль - система морально-етичних цінностей, яка грунтується на ідеї моральної досконалості чоловіка (батька), його праві встановлювати межі припустимої чи неприпустимої поведінки.

Давньоримські закони і мораль щодо жінки були суворішими, ніж у Давній Греції. Якщо у Давньому Римі чоловік мав право убити дружину лише за те, що вона штучно перервала вагітність або підробила ключі до винного погреба, то в Античній Греції одружена жінка мала вирішальний голос у родині. Відомо, що Ксантипа - дружина давньогрецького філософа Сократа - могла навіть відлупцювати свого чоловіка за те, що він не приносив додому грошей. Однак сімейні традиції та спосіб сімейного життя давньої Еллади свідчать про обмеження свободи жінки щодо ЇЇ можливості самостійно обирати свій життєвий шлях. Пошлюблення жінки з чоловіком могло відбутися лише за згодою її опікуна (батька, брата або найближчого родича). Опікун домовлявся про розмір посагу (майно, гроші, що їх дають батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж) нареченої. Афінська держава у IV ст. до н. е. виділяла навіть кошти на придбання посагу для бідних жінок або жінок-сиріт. Ініціатором розлучення був тільки чоловік. Та щоб це відбулося, він мав домовитися з опікуном про повернення посагу і повідомити про це архонта (верховного жерця). Зазвичай опікун знову намагався одружити розлучену жінку або вдовицю. Бувало, що колишній чоловік сам підшукував для своєї дружини майбутнього чоловіка. Цінність сімейного життя жінки полягала у тому, щоб народити синів, які б могли служити на користь полісу. Родинне життя було майже цілком відокремлене від публічного. Так, навколо домівки античні греки будували високу огорожу; майстерні, крамниці та інші добудови розміщали ззовні головного будинку, щоб через них було складно або й зовсім неможливо потрапити до оселі господаря. Домівка була розділена на половини - чоловічу ("андрон") та жіночу ("гінекей"), де жила дружина зі служницями та дітьми. Головним заняттям одруженої жінки було домашнє господарство. Жінки із заможних родин взагалі не виходили на вулиці міста, навіть харчі і провізію купували чоловіки або прислуга. На елліністичний період припадає початок жіночої емансипації (лат. еmansipatio- звільнення сина від батьківської влади) - звільнення від залежності, скасування певних обмежень. Наслідком цього були досягнення давньогрецьких жінок у поезії, малярстві, філософії (поетеси Аніта, Арістодама; художниця Олена; портретистка Іайя та ін.).

У "Настановах подружжю" Плутарх наголошує, що чоловік має поважати дружину, обідати з нею разом за одним столом і не глузувати з неї, а дружина має терпіти зради чоловіка і не йти з дому. З цього можна зробити висновок, що, на відміну від класичної Греції, у Греції елліністичної доби дружина вже мала право сама вирішувати, жити їй зі своїм чоловіком чи ні. На перший план у родинному житті виходять подружньо-родинна любов і обопільна повага. Саме в елліністичний період сформувалася ідея любові як безумовної моральної цінності.

Виокремлення емоційно-душевної прихильності між членами родини свідчить про високий рівень культури міжособистісних стосунків у Давній Греції. Слово "любов" давні греки вживали у кількох значеннях: крім "філіа", існувало поняття "сторге", за допомогою якого виражали ніжні, надійні почуття батьків до дітей і дітей до батьків; "ерос", яким позначали кохання-пристрасть, ревнощі, чуттєвий потяг; "агапе" - абстрактна і надособистісна любов, що ґрунтується на переконаннях, а не на почуттях чи пристрасті. Про культуру почуттів у Давній Греції елліністичного періоду свідчать епітафії дружинам: "моїй милій і коханій", "моїй любій дружині" (в античну епоху висловлювати ніжні почуття до жінки вважалося непристойним). У цей період розпочалося формування ідеалу жіночності, який включав красу і мудрість.

Важливим формальним атрибутом етикету за часів Давніх Греції та Риму вважалася манера одягатися, чим відрізнялися представники панівних страт від демосу. Головним чоловічим та жіночим одягом у Давній Греції був хітон - сукня, стягнута ременем і скріплена пряжкою на плечі, завдовжки до колін або нижче, з рукавами чи без рукавів. Чоловіки поверх хітона одягали гіматій - довгий плащ. Жіночий плащ був досить довгим, із капюшоном (пеплос). Чоловіки також носили хламиду - короткий плащ із застібками. На ноги вдягали сандалії та шкіряні чоботи, які шнурувалися спереду.

Зачіски та пояси давньогрецькі аристократки прикрашали дорогоцінним камінням, одягали коштовні сережки, діадеми та браслети. Громадяни Давнього Риму носили тоги - довгий шмат білої тканини, один кінець якого перекидали через ліве плече. Римські сенатори прикрашали тоги червоною облямівкою. Замість верхнього одягу носили пенулу - плащ без рукавів, і лацер-ну - короткий плащ, застебнутий на плечі. Жінки вдягали довгі туніки - вовняні сорочки, підперезані під грудьми широким шкіряним поясом. На туніку накидали столу - покривало, а якщо виходили за межі домівки, одягали палу - довгий плащ.

Зародження придворного етикету пов'язане із посиленням у Давньому Римі культу імператора (III ст. до н. е.). Щоб потрапити на імператорську аудієнцію, потрібно було заздалегідь записатися. Навіть найвищі посадові особи під час неї повинні були доповідати стоячи. Придворну аристократію представляв численний штат чиновників різних рангів, серед яких найбажанішими були найнижчі посади (царський виночерпій, наглядач царського ложа та ін.). Носії цих посад іноді мали більший вплив на політику імператора, ніж відомі полководці. При дворі почали створюватися незвичні на ті часи посади: секретарі, кур'єри, тримачі опахала та ін.

Загалом на ранніх етапах історичного поступу культура стосунків (морально-етичний кодекс поведінки первісного суспільства) була спрямована на стримування природних потягів, сваволі, агресії окремих індивідів, а на етапі формування аристократії (Китай, Давні Греція і Рим) розпочалось осмислення суті шляхетності та практичне впровадження її норм. На ту пору припадає початок домінування етики шляхетних чеснот, які ототожнювали з моральною вищістю. На культуру стосунків (етикет) у давньому Китаї істотно вплинула сімейно-родова мораль конфуціанства. На противагу кон-фуціанській моделі культури стосунків і шляхетності, що ґрунтувалася на культі чемності і беззастережної відданості авторитетам, морально-етичний ідеал людських взаємин у Давніх Греції та Римі ґрунтувався на емоційній, духовно-інтелектуальній прихильності (філіа) та етиці гідності.