Розділ «5. Культура Латинської Америки доби національно-визвольної боротьби й буржуазних революцій та формування національних культур латиноамериканського регіону»

Якщо хабанера народилася в Гавані, то танго — дитина Буенос-Айреса. Різниця ж між ними полягає в тому, що хабанера в основних рисах сформувалася в аристократичних і буржуазних салонах, а потім вийшла на вулиці, танго ж — і в музиці, і в хореографії — зародилося в плебейських кварталах величезного портового міста й у світські салони потрапило значно пізніше, пройшовши довгий і тернистий шлях. Як хабанера ввібрала в себе мелодичні, ритмічні й хореографічні елементи різних поширених тоді на Кубі музичних жанрів, національних і привнесених, так і у формуванні танго брали участь практично всі пісенні й танцювальні форми, які тільки побутували на Лаплаті в останній трепаді минулого століття. Серед головних джерел, що дали початок танго, були аргентинська мілонга, кубинська хабанера й андалусійське танго, а також хореографія таких європейських салонних парних танців, як вальс, полька й мазурка. Серед пісенних музичних форм, які здобували кінцеву латиноамериканську форму, був корридо. Корридо походить від іспанського романсу й зберігає його жанрову природу пісенної оповіді про події. Іспанський романс, що пережив в епоху завоювання Америки невеликий період розквіту, зумовлений як сильною традицією романсу в самій Іспанії, так і епічним характером конкісти, у подальшому трьохсотлітньому "прихованому" існуванні у глибинних шарах латиноамериканського фольклору, виявив тенденцію до відродження під час боротьби іспанських колоній за незалежність. При цьому відроджувалася не стільки форма романсу, скільки його суспільно-інформативна функція, яка знаходила для свого вираження нові музично-поетичні форми. Що стосується літератури, то її латиноамериканська форма з 'являється тільки у XX столітті. Іспано- й португаломовна література колоніальної епохи, зберігаючи зв'язок із піренейським фунтом, важко вкорінювалася в американську землю. Літератори, освоюючи нову дійсність, спиралися в основному на естетичний досвід іспанської й португальської літератури XVI—XVIII століть. Найбільш повно й виразно зафіксували цю дійсність хроніки, написані конкістадорами й туземнонародженими істориками, — недаремно до їхніх нехитрих творів звернуться письменники XX століття. А романний жанр узагалі був заборонений королівськими декретами, якими не дозволялося в американських володіннях створювати й видавати книги, "присвячені світським темам і тим, що містять вигадані історії". Зрозуміло, що брак романів у літературі колоніальної епохи не можна пояснити лише заборонами — саме життя тогочасного суспільства, яке будувалося за середньовічним зразком, на основі жорсткої ієрархії, ще не могло бути предметом романного зображення.

Що ж до Латинської Америки, то втягнення відкритого Колумбом континенту в орбіту європейської цивілізації суттєво вплинуло на неї. Ще недостатньо вивчені надбання, якими зобов'язаний індіанській Америці не лише економічний, а й духовний розвиток Європи, і без яких весь новоєвропейський культурний цикл мав би зовсім інший вигляд. Так, роман Відродження ввібрав досвід від зустрічі з корінними народами Нового Світу, які стали об'єктом застосування сили й нерідко виступали гідними супротивниками вольових особистостей ренесансного складу, чиї відважні й нещадні дії знайшли відображення в героїко-авантюрному епосі. Вже завойована Америка продовжувала здійснювати безпосередній вплив на долю романного жанру; коли відібране в індіанців золото, засліпивши Іспанію, спливло в інші країни, коли стали явними гіркі наслідки конкісти для Іспанії, з'явилися на світ шахрайські романи й "Дон Кіхот".

Зображення життя патріархальних індіанських спільнот, відомості про державу інків, які доходили, нехай і в ідеалізованому вигляді, до освічених жителів Мадрида й Рима, Парижа й Лондона як доказ того, що гармонія людських відносин — надбання не лише легендарного минулого. Ідеал золотого віку знаходив, здавалося б, опору в реальній заморській дійсності, і це було найціннішим внеском Латинської Америки в європейську соціально-утопічну думку. Але й надалі колоніальна експлуатація Америки приносила своєрідний побічний духовний продукт, який у різні часи і з різними цілями використовували то автор "Робінзона Крузо", то творці утопій про "природну людину", які відіграли величезну роль в історії суспільної й етичної думки Європи.

У Латинській Америці тільки в період визвольної війни в Мексиці з'являється по-своєму винятковий твір — у ньому в перший і єдиний раз романна форма, запозичена з європейської літератури, виявилася цілком адекватною місцевій дійсності. Йдеться про шахрайський роман Хосе Хоакіна Фернандеса де Лісарді "Перикільйо Сарньенто" (1816 р.), породжений специфічними умовами, що разюче нагадували ті, в яких виник його іспанський попередник. Розпад колоніального суспільства, матеріальна і моральна деградація шляхти, вихід на сцену особливого позаіерархічного прошарку — міської черні, що складалася зі збіднілих креолів, метисів, злидарів-індіанців, розквіт народної сатиричної поезії, нарешті, популярність ідей французьких просвітників серед учасників боротьби за незалежність — ось що викликало до життя "Перикільйо Сарньєнто".

Фернандес де Лісарді заклав підвалини національної прози, проте в суто естетичному плані його починання не Дістало продовження. Індивідум, чия доля протягом декількох віків визначала долю європейського роману, тут лише на мить опинився у фокусі літератури — і відразу ж його відтіснили давно пережиті Європою проблеми, пов'язані зі становленням націй, яке розгорнулося в Латинській Америці після перемоги в боротьбі за незалежність. Головним завданням літератури — тепер уже суто латиноамериканської — надовго стає формування національної самосвідомості.

У середині XIX століття роман ніби ще раз народжується з розповідей учасників і свідків бурхливих подій, з публіцистики, з побутових сцен, поширюючись на дедалі нові сфери життя, заглиблюється в історію, не лишається осторонь географії та етнографії. Письменники орієнтуються на сучасні європейські зразки, переосмислюючи й використовуючи у своїх цілях форми, вироблені романтиками, реалістами, натуралістами... У різних країнах Латинської Америки з'являються значні твори, що мають і художню цінність. І все ж естетично зрілих романних форм у латиноамериканській літературі не виникає.

Причин тут декілька. Це й молодість літератури, і зумовлена віками колонізації культурна відсталість Латинської Америки, яка змушувала звертати свій погляд до передових країн. І, нарешті, те, що романне освоєння цілісного життя суспільства, відображеного в перипетіях приватного життя, виявилося малопридатним для дійсності таких країн, де ще не сформувалася національна спільнота, а приватні інтереси не набули всеосяжного значення.

Та на особливу увагу заслуговує ще одна обставина. Майже до початку XX століття латиноамериканська проза сприймала навколишній світ із позицій європейської цивілізованої свідомості. Фольклорно-міфологічна свідомість індіанців, негрів, мулатів ставала в окремих випадках предметом зображення цієї прози, але сама не здійснювала формотворчого впливу. Якщо в Європі роман мав за собою багатовікову епічну традицію, то тут йому ще належало пробитися до джерел народного світосприйняття. Хоч би як переосмислювали письменники запозичені романні форми, цим формам бракувало органічності, притаманної європейській літературі.

Суттєві зміни в літературному процесі намітилися тільки на початку XX століття, ознаменованого появою непересічного культурного явища — латиноамериканського роману.

Рекомендована література:

Альперович М. С, Слезкин Л. Ю. История Латин-скоії Америки (с древних времен до начала XX в.). Москва, 1991.

Бережин Ю. Е. Инки: Исторический опьгг империи. Москва, 1991.

Галич М. История доколумбовых цивилизаций. Москва, 1990.

Григулевич И. Р. Крест и меч: Католическая церковь в Испанской Америке, XVI—XVIII вв. Москва, 1977.

Григулевич И. Р. "Мятежная" церковь в Латинской Америке. Москва, 1972.

Гуляев В. И. Америка и Старый Свет в доколумбову зпоху. Москва, 1968.

Исторические судьбы американских индейцев. Москва, 1968.

История Латинской Америки: Доколумбова епоха - 70-е годы XIX века / Под ред. Н. М. Лаврова. Москва, 1991.

Карпентьер А. Мы искали и нашли себя. Москва, 1984.

Кириченко Е. И. Три века искусства Латинской Америки. Москва, 1972.