Розділ V. КУЛЬТУРА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Інки називали свою державу Тауантисуйу — "Чотири сторони світу", або тонніше "Чотири чверті", маючи на увазі чверті земного кола. Ідея поділу держави на чотири чверті відповідно до чотирьох сторін світу корінилась у традиційному поділі земель общини Куско на чотири "суйу". В кожному з них була певна (не завжди однакова) кількість підрозділів, заснованих на реальній або фіктивній спорідненості; кожному такому підрозділові (айлью) відповідав азимут — пряма, яка виходила з центру й називалася секе, відповідно до неї прокладалися кордони між айлью. Коли інки завойовували нові землі, кордони між суйу подовжувалися, але зберігали наперед заданий напрямок. Інки здійснювали активну завойовницьку політику правителів Куско й це давало їм право виступати в ролі творців імперії. Досвід показує, що вузьконаціональна ідеологія — ненадійна основа для наднаціональних об'єднань, тут потрібні політичні символи, близькі різним народам. Визнаючи владу Куско, індіанці Центральних Анд підкорялися істотно новій, етнічно майже нейтральній силі, котра без упередження ставилася як до супротивників, так і до їхніх культурних особливостей. В цьому, очевидно, полягала загальновідома справедливість інків, яку підкреслювали окремі хроністи.

Основною одиницею Тауантисуйу стала община — родова й сільська. На чолі кожної з них стояли місцеві вожді (курака), що визнали владу інків-завойовників. Землі, які обробляли общинники, поділялися на три поля: врожай із "поля інків" ішов до державних сховищ, врожай із "поля сонця" був власністю численних жерців, а третя частина врожаю лишалася рядовим общинникам.

В Тауантисуйу ремесло було відокремлене від землеробства й скотарства. Є також відомості й про існування професійних гендлярів, які, очевидно, не були вільні від державного контролю. Інки практикували переселення до столиці Куско висококваліфікованих ремісників із різних областей держави. Особливо успішно розвивалися кераміка, ткацтво, обробка металів, фарбувальне виробництво. Добре розвинутою була будівельна техніка. Для мореплавства використовувалися спеціальні, обладнані парусами, плоти, що мали вантажопідйомність у декілька тонн.

Високий рівень виробничої діяльності в Тауантисуйу зумовлював значний розмір додаткового продукту, що забезпечило розквіт цивілізації. Бруковані шляхи, які простяглися на тисячі кілометрів, величні храми, оздоблені золотом, сріблом і дорогоцінними каменями, надзвичайне мистецтво муміфікації, розвинута медицина, "вузликове письмо" — кіпу, що сприяло широкому потокові інформації, добре налагоджена система поштової служби й сповіщення за допомогою скороходів — часки, відмінно поставлена статистика, чітка система виховання і освіти, жанрово-тематична спрямованість поезії й драматургії — ці та багато інших проявів матеріальної й духовної культури кечуа свідчать, що стародавнє суспільство Центральних Анд на момент зустрічі з іспанськими завойовниками аж ніяк не вичерпало своїх можливостей. Відомий дослідник інкського суспільства пише: "Виникає бажання назвати його найрозвинутішим із архаїчних і найархаїчнішим із розвинутих"1.

У 1531 році Франсиско Пісарро відплив із Панами завойовувати державу інків, чутки про багатство якої доходили до Центральної Америки, що вже була захоплена іспанцями. А за півстоліття до цієї події до складу Тауантисуйу ввійшло царство Чимор - друга велика цивілізація Центральних Анд стародавнього періоду.

Царство Чимор виникло на території, яку в найдавніші часи займала держава Мочика. З цивілізацією Мочика його пов'язували не лише територія, а й значні культурні запозичення. Період виникнення цієї держави вчені відносять до XII— XIV століть. Його столицею було місто Чан-Чан.

Виробничою основою царства Чимор стало зрошуване землеробство. Воду для цього брали з гірських річок, будуючи канали. Вирощували маїс, квасолю, гарбузи, перець тощо. Розводили лам, особливо у передгір'ях і гірській місцевості, які, хоч і в обмежених розмірах, мало царство Чимор. Широкого розвитку набули ремесла: гончарне, текстильне, будівельне, а особливо — обробка металів. Коли інки захопили Чимор, вони в масових масштабах переселяли майстрів з обробки металів до своєї столиці Куско.

Про політичний устрій і соціальну структуру царства Чимор мало відомостей. Оскільки країна являла собою окремі річкові долини-оази, ізольовані одна від одної, підтримання постійного зв'язку вимагало ефективних заходів централізації. Одним із таких заходів стало будівництво шляхів. Тим часом експансія інків призвела до того, що приблизно в середині XV століття територія царства Чимор опинилася фактично в оточенні володінь "синів сонця". Десь між 1460 —1480 роками після тривалого опору правителі Чимору були змушені визнати владу Верховного Інки.

Культура найстародавніших цивілізацій Месоамерики

В Месоамериці існувало декілька найстародавніших цивілізацій, але найдавніша з них ольмецька, вона датується приблизно 1200роком до нашої ери. Ареалом розселення ольмеків було узбережжя Мексиканської затоки. Етнолінгвіс-тичний склад їхнього суспільства не визначений.

Учені вважають, що ольмеки являли собою спочатку племінний союз, який, переростаючи в державу, підкорив різні етнічні групи. В руїнах стародавніх поселень знайдено матеріал, який свідчить про наявність у ольмеків цифрової системи, календаря та ієрогліфічного письма. Характерними для ольмецької культури є скульптурні голови якихось круглоголових людей з приплюснугами носами й товстими губами.

Слід відмітити певну подібність між цивілізацією ольмеків і Чавіном, причому не лише в матеріальній культурі (маїс), а й у духовній — зображення котячих. Навряд чи тут мала місце взаємодія між культурами, скоріше перед нами типовий приклад конвергенції. Розквіт ольмецької цивілізації припадає на XII—-X століття до нашої ери. Ольмецька спадщина істотно вплинула на інші мексиканські цивілізації, особливо на культуру майя.

Деякі дослідники вважають, що цивілізація майя могла виникнути безпосередньо на основі ольмецької після переселення її жителів до південних районів. Уже на початку нашої ери з 'явилися перші міста майя: Тікаль, Вашактун та інші. Хоч основна частина городян продовжувала вести сільське господарство, міста були також центрами ремісництва та обміну. Будівництво й утримування палаців, храмів, обсерваторій і стадіонів, виготовлення стел, зброї — усе це зумовило появу значної кількості людей, відірваних від сільського господарства, які мали певну спеціалізацію.

Основною виробничою діяльністю було підсічно-вогневе землеробство. Разом з тим провадилася меліорація заболочених місцевостей. Зі свійських тварин майя знали індиків та особливу породу собак, яких використовували в їжу. Одним із найважливіших досягнень майя в духовній культурі було ієрогліфічне письмо, ієрогліфікою написані численні "книги" — манускрипти.

Міста майя перестали існувати на межі IX—X століть нашої ери. Населення цілком або майже цілком покинуло їх. Причини цього остаточно не з'ясовані, хоч деякі вчені пов'язують їх з наступом племен тольтеків.

Теотіуаканську цивілізацію створили на рубежі І тисячоліття до нашої ери й І тисячоліття нашої ери тольтеки та ацтеки, котрі мешкали в долині Мехіко. В роки розквіту Теотіуакан за площею дорівнював Римові часів імперії, хоч і поступався кількістю жителів. У наш час від міста лишилися тільки піраміди, які мали культово-релігійний характер. Вони вражають сучасного спостерігача й розміром, і точним розрахунком, і розмахом задумів, і досконалістю виконання. Декоративний мотив, що панував у Теотіуакані, пернатий змій, символ Кецалькоатля — бога й культурного героя.

у VII—VIII століттях нашої ери, в період свого розквіту, теотіуаканська цивілізація була зруйнована "варварами", які прийшли з півночі. В IX столітті в Теотіуакані знову відновлюються суспільне життя, державна організація, проте творцями цього були нові групи племен — тольтеки.

Сприйнявши багато чого з культури своїх попередників, тольтеки побудували нові міста — Тула, Кукулькан та інші. Особливого розквіту набула Тула, що стала тольтецькою столицею в роки царювання Топільцина, який також звався Кецалькоатль — на честь міфічного героя і бога. Це була надзвичайна особистість. Він рішуче боровся проти людських жертвопринесень, за вдосконалення людини, працелюбство, вірність і чесність, тобто за те, що пізніше дістало назву гуманності.

Ці принципи лягли в основу концепції "тольтекайотль", яка кликала до високого культурного й морального рівня суспільства. Це був своєрідний етносоціальний стереотип, що поширився як серед самих тольтеків, так і серед деяких сусідніх етносів. Народи, котрі прийшли на зміну тольтекам у Мексиканську долину, ще довго вважали культуру тольтеків своєрідним еталоном, до якого необхідно прямувати, зберігаючи принципи "тольтекайотля".

Однією з найменш досліджених цивілізацій Месоаме-рики є тотонацька, яка займала велику територію з основними центрами на узбережжі Мексиканської затоки. Тотонаки відчували постійний тиск інших стародавніх народів Месоамерики, особливо жителів Теотіуакана.