Розділ I. АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН

Отже, принцип монотеїзму став в ісламі найважливішим. Саме сповідування віри ґрунтується на ньому. Разом з тим Мухаммад немовби спеціально стверджує, що він усього лише людина. Та в довгому ланцюгові пророків, від Адама до Мухаммада, Мухаммад — останній. Він — "печать пророків".

Культ Аллаха визнає його як всесильного, безсмертного, милостивого й милосердного бога, який керує життям і смертю всього живого. Людина, котра вирішила сповідувати іслам, повинна була при свідках виголосити: "Немає богів, крім Бога Єдиного, і Мухаммад — його посланець". Цей акт сприймавсь як укладення угоди з Аллахом, тому й віровідступництво виключалося. Якщо ж таке траплялося, то підтвердженням всесилля Аллаха було покарання віровідступника смертю.

Отож, все у світі завдячує своїм існуванням волі Аллаха: від його милості залежить урожай селянина, приріст у стаді кочівників, він влаштовує небесні світича на небесній сфері, аби люди з їхньою допомогою могли орієнтуватися. І не знайдуть люди собі, "крім Аллаха, покровителя й помічника" (5 : 173).

Послідовник ісламу називає себе "муслім" (у множині — муслімун, звідки українське — мусульманин). Через запозичення з французької мови імені пророка Мухаммада — Mahomet збереглася ще й застаріла транскрипція

1. Цит. за: Коран / Пер. с араб. акад. И. Ю. Крачковского. Москва, 1990. (Тут і далі перша цифра вказує суру, а друга — айят Корану.)

— магометанин. Як іудаїзм і християнство, іслам має розвинуту догматику. До основних його догм належить віра в існування Єдиного і одного Бога, а також ангелів (малаїка), сатани (шайтана), чортів (джинів), віра в пророків Бога, божественне походження Корану, в день Страшного Суду (яум аль-кияма), в рай (джанна), в пекло (джаханам) та в безсмертя душі.

Аллахові допомагають вірні йому ангели Джабраїл, Миха'іл, Ісрафіл та Азраїл, котрі виконують усі накази свого господаря. Аллахові протистоїть мусульманський сатана, шайтан, на ймення Ібліс*. Історія Ібліса нагадує відповідні сторінки Біблії: як і негативний персонаж останньої, Ібліс не послухався Творця, й за те був проклятий і скинутий з небес, однак погані справи свої продовжує, шкодячи, як тільки може, людям. У Корані подибуємо застереження: "Хто бере сатану заступником поза Аллахом, той зазнає явних збитків. Він обіцяє їм і збуджує в них мрії. Та обіцяє їм сатана тільки спокуси! У цих притулок — геєна, і не знайдуть вони від неї спасіння!" (4 : 118—120).

За мусульманською традицією, пророк Ібрахім учинив розправу над шайтаном у долині Міна неподалік від Мекки. І в наш час прочани, здійснюючи хадж, паломництво в Мекку, виконують у цій долині обряд "побиття шайтана".

Згадується в Корані й щось на зразок Антихриста — Даджжала. Джини годують і охороняють його, прикутого ланцюгами до скелі на безлюдному острові в океані. Це чудовисько встановить своє жорстоке царство на землі перед кінцем світу. Та все ж Іса ібн Мар'ям, спустившися з четвертого неба, зможе відновити чистоту й силу ісламу.

Культ Аллаха стає основою ідеї приречення людських учинків. Аллах про все відає і скеровує правовірних у їхньому житті: "У Нього — ключі таємного; знає їх тільки Він, знає Він, що на суші й на морі; листок падає тільки з Його відома, і нема зерна в мороці землі, немає свіжого чи сухого, чого не було б у книзі ясній. І Він — той, який заспокоює вас уночі й знає, що ви добуваєте вдень..." (6 : 59, 60). Сам Аллах не приховує свою здатність проникати в найпотаємніше, і, звертаючись до Адама, першої людини, ним створеної, наголошує: "Хіба

* Ібліс — за досить аргументованою версією, це перекручене грецьке слово "діаболос".

Я нам не говорив, то знаю приховане на небесах і на землі й знаю те, що ви знаходите, і те, що приховуєте?" (2 : 31). Завдяки такій всебічній інформованості Аллах вирішує долю кожної людини. В день, коли люди постануть перед ним, "не буде приховано у Аллаха про них нічого... В той день усяка душа отримає відплату за те, що надбала; немає несправедливості в той день..." (40 : 16, 17).

Твердження Корану, в яких знайшла своє втілення ідея абсолютної приреченості людських учинків, викликали в середовищі мусульманських теологів дискусії. Так, у першій половині IX століття мутазиліти (від араб, му'тази-ла — відокремлені), представники одного з напрямів калану*. з допомогою логіко-філософських засобів спробували переосмислити цінність цього догмату ісламу. Для цього використовувалося положення про свободу людської волі. Однак перевага була на боці представників ортодоксального вчення. Коран залишився непохитною твердинею істини.

Віруючим, котрі шанують Аллаха, бояться його, точно виконують приписи й не порушують обіцянок, визначено рай. "Для цих — відплата житлом • - сади вічності. Увійдуть до них ті, хто був праведним з їхніх батьків, і жінок, і їхнього потомства. І ангели входять до них через усі двері: "Мир вам за те, що ви терпіли!" (13 : 22—24).

Коли помер Мухаммад, ніхто не знав, як треба виконувати обряд поховання. В Корані немає ніяких вказівок із цього приводу. Перший халіф, "заступник посланця Бога", Абу Бекр, який став на чолі мусульманської умми, пригадав слова пророка Аллаха: "Не було жодного пророка, котрого б не поховали на тому місці, де він помер". Ще він спом'янув вираз Мухаммада: "Проклятий народ, який уклоняється могилам пророків". Отож пророка Аллаха було поховано на тому місці, де його застала смерть, — у будиночку Лиш і, поряд із мечеттю Медіни.

У IX столітті з'явилася книга Мухаммада ібн Кардаму "Могильні покарання", доповнивши культурні традиції ісламу обрядом поховання. Вважається, що два ангели - той, який питає, і той, який карає, з'являються на кладовищі в момент поховання мусульманина. Від того, як померлий відповість на поставлені запитання (пам'ятаймо, що нічого не приховати від того, хто відає таємне і явне), залежить покарання небіжчика. А щоб допомогти померлому у відповідях ангелам (їх звати Мункір і Накір), біля свіжої могили залишається мулла. Так усе життя й по смерті правовірний залишається під наглядом Аллаха та його помічників: "Невже людина вважає, що вона живе без нагляду?" (75 : 36)'.

Грішникам уготоване пекло. Для тих, "котрі порушують заповіт з Аллахом після обіцянки вірності й розрізають те, чому повелів Аллах бути з'єднаним, і поширюють нечестивість по землі, для тих - прокляття і для них - зле житло" (ІЗ : 25).

Важливу роль в ісламській культурі відіграє космологія Корану. Священна книга мусульман створювалася під значним впливом космології Біблії Остання була відома в Аравії і, як уже згадувалося, Мухаммад знав культурне середовище іудаїзму та християнства. Тому не дивно, що Аллах, за Кораном, створив небеса й землю за шість днів (57 : 4), "створив сім небес рядами" (67 : 3; 71 : 14), "звів небо над нами й прикрасив його, і нема в ньому щілин" (50 : 6). Із семи небес "найнижче небо" Аллах прикрасив світилами, аби відганяти шайтана. Аллах "звів склепіння неба та співрозмірив його, і затьмарив його ніч. і освітив його ранок. А після цього розпростер землю. Вивів з неї воду п на пасовиська. І гори — він же утвердив їх на користь вам і вашій худобі" (79 : 28—ЗЗ)2.

Коран стверджує, що Земля с нерухомою площиною. Один із хадисів IX століття доповнює це положення: "Земля трималася на позі бика, а бик на рибі, а риба на воді, а вода на повітрі, а повітря на волозі, а на волозі обривається знання знавців*1.

Звичайно, ісламська культура не обмежується догматикою Корану та далекими від реалій коментарями до нього. Ще в IX столітті Ахмед Фергані був схильний гадати, що Земля має форму кулі. В той же час математик аль-Баттані доводив, що Земля кругла. Пізніше, в XI столітті, Абу Біруні вчив, що кулеподібна форма для Землі є природною необхідністю.