Партійно-політична криза першої половини 90-х років

Новітня історія країн Європи та Америки

Тривалий час політичну ситуацію в Італії визначали ХДП та ІКП. Час від часу у площині їхнього суперництва заявляли про себе ІСП та Італійський соціальний рух. Інші ж партії були просто матеріалом для створення коаліцій. З початку 90-х років вибухнула глибока партійно-політична криза. Функціонери політичних партій виявилися корумпованими, замішаними в численних зв'язках з мафіозними кланами. Операція судової влади під кодовою назвою "Чисті руки", яка масштабно проводилася з 1993 p., виявила, що партфункціонери за великі гроші надавали бізнесменам державні замовлення, що метастази корупції пронизали всю політичну структуру італійського суспільства. У багатьох політичних лідерів та партійних діячів руки виявилися нечистими. Перед загрозою ув'язнення опинилися десятки депутатів та сенаторів. Скандальні викриття спричинили крах усіх партій правлячої коаліції. У 1993 р. вони зазнали нищівної поразки на виборах до місцевих органів влади. Як наслідок почалося панічне перегрупування партійно-політичних сил, зміна вивісок. ХДП розкололася на Народну партію Італії і Пакт в ім'я Італії. Спочатку змінила назву, а в листопаді 1994 р. заявила про саморозпуск Італійська соціалістична партія. А ці дві партії, як відомо, майже півстоліття були становим хребтом коаліційних урядів,

У 1991 р. припинила своє існування, втративши фінансову підтримку КПРС, Італійська комуністична партія, яка проголосила себе Демократичною партією лівих сил (ДПЛС). Хоча ця подія назрівала давно, ще з другої половини 70-х років, коли італійські комуністи вдарилися в "євро-комунізм". Нова партія заявила, що вона за конкретні програми в стилі "нового" курсу президента Франкліна Делано Рузвельта. ДПЛС увійшла до Соцінтерну, фактично перетворилася на соціал-демократичну партію. Ортодоксальна частина комуністів-традиціоналістів утворила "Партію комуністичного перетворення" (лідер Ф. Вертинотті).

Багато хто в Італії вважав, що партій но-політична криза першої половини 90-х років назрівала роками і її причини коренилися у піввіковому правлінні ХДП. Така ситуація певною мірою створювалася штучно, з метою недопущення до влади комуністів. Унаслідок цього в дію вступила формула: влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно. Декотрі аналітики вважали причиною усіх бід застарілість конституції 1948 p., особливо виборчої системи.

18 квітня 1993 р. в Італії відбувся референдум, який головним чином стосувався виборчої реформи, особливо порядку виборів до сенату. Італійський сенат налічує 315 народних обранців. 238 з них обиралися за мажоритарною системою кваліфікованою більшістю (не менше 65 % голосів виборців). Оскільки здобути 65 % голосів за великої розпорошеності політичних сил в Італії практично неможливо, в дію вступала пропорціональна система, інакше кажучи, партії ділили між собою місця в сенаті залежно від кількості відсотків голосів, здобутих на виборах. Це призводило до всіляких зловживань, насамперед корупції. Після референдуму ці 238 сенаторів стали обиратися за мажоритарною системою, але за відносною більшістю голосів. А це означало ослаблення ваги і ролі партій у законодавчих органах і в цілому в державних структурах. Італійці висловилися також за відміну державного фінансування партій. Референдумом, по суті, закладався новий механізм державної влади.

Крах партійно-політичної системи другої половини 40-х — початку 90-х років і виборча реформа 1993 р. означали кінець режиму, що склався після Другої світової війни, кінець Першої республіки. Італія перейшла до Другої республіки, контури якої й досі чітко не визначилися. Одне є незаперечним — вирішальний вплив на цей процес мав крах комунізму в Східній Європі та зникнення його загрози у самій Італії. Разом з тим анти комунізм, на дивіденди від якого панувала ХДП, перестав бути знаряддям боротьби за владу. І комуністи, і неофашисти змістилися до центру, стали поміркованими. А сам партійно-політичний спектр значною мірою втратив колишню полярність флангів. Незаперечним є також і той факт, що на процес краху партійно-політичної системи певною мірою вплинула трансформація значної частини найманої робочої сили в самодіяльну групу — в дрібну буржуазію. За таких умов зазнала змін політична культура італійців. Італія здійснила перехід від однієї форми демократії до іншої. Від демократії як засобу оборони від тоталітаризму до демократії як форми упевненості в слушності суспільного вибору.

Украй скомпрометований і погрузлий в корупції парламент у січні 1994 р. був розпущений. На березневих виборах суперничали між собою незвичні для пересічного італійця сили: "Альянс прогресивних сил", в якому скооперувалися ліві демократи Акілле Оккетто, залишки соціалістів та ностальгічні сталіністи й марксисти-ленінці з Партії комуністичного перетворення, а також ліберали з Демократичного союзу, і права коаліція "Полюс свободи", куди увійшли асоціація "Форца, Італія", автономістська "Ліга Півночі", на чолі з Умберто Боссі, котра виникла ще в 1982 р. як захисник інтересів промислової Півночі, і Національний альянс, утворений на базі неофашистської партії "Італійський соціальний рух".

Лідер "Полюса свободи", великий підприємець і телевізійний магнат Сільвіо Берлусконі (контролює 90 % італійського телебачення), після перемоги "прогресистів" на виборах до місцевих органів самоуправління залякував італійців лівою небезпекою, безробітним обіцяв роботу, пенсіонерам — збільшення пенсій, підприємцям — обмеження державного втручання в економіку, а всім разом — зниження податків. Популістські гасла Сільвіо Берлусконі реально поєдналися з поширенням серед італійців думки, що вивести країну з кризи і покінчити з безладдям та корупцією може тільки сильна рука. Тим більше що численні мас-медіа творили образ Берлусконі як "доброго Чаушеску".

Перемогу, як і слід було очікувати, здобула права коаліція Сільвіо Берлусконі, який сформував уряд після березневих виборів 1994 р. Уперше за післявоєнну історію демохристияни, бодай і в нових шатах, не потрапили на владний Олімп. Не було там і соціал-демократів. Однак і "Полюс свободи" не став тим монолітом, котрий може тривалий час утримувати владу в своїх руках. Надто вже великими були розбіжності в поглядах лідера "Ліги Півночі" Умберто Боссі і лідера неофашистів Джанфранко Фіні. Уже восени 1994 р. з'явилися перші ознаки нової урядової кризи. Тим більше що сам прем'єр як підприємець опинився у важкому фінансовому становищі. 22 грудня, звинувачений вдаванні хабарів офіцерам податкової поліції, Сільвіо Берлусконі змушений був подати у відставку.

Після тривалих переговорів та консультацій президент Італії Оскар Луїджі Скальфаро 13 січня 1995 р. доручив формування 54-го післявоєнного уряду Ламберто Діні — відомому банкірові, економістові та міністрові фінансів в уряді Берлусконі. Уперше в повоєнній історії Італії уряд був сформований не на партійній основі, а з технократів — професіоналів-спеціалістів. Це свідчило, що глибока криза всієї партійно-політичної системи в Італії триває.

На виборах у квітні 1996 р. перемогу здобула коаліція лівих сил під назвою "Олива", яку очолював лівий демохристиянин відомий економіст Романо Проді. "Олива" увібрала в себе 13 партій і рухів. Провідну роль у коаліції відігравали комуністи і ліві демохристияни. їхня виборча програма була наповнена спокусливими обіцянками стабілізувати ліру, зменшити соціальну напруженість, увійти в зону євро тощо. Слід віддати належне новому урядові. За 2,5 року правління йому вдалося стримати інфляцію і вписатися в параметр вимог ЄС щодо переходу на євро. Але навіть за таких відчутних успіхів коаліція лівих сил виявилася надто крихким об'єднанням далеко не одновекторних сил. Один із учасників коаліції "Олива" — Партія комуністичного перетворення, — домагаючись введення представників неокомуністів до складу уряду, проголосувала проти проекту нового фінансового закону, внаслідок чого кабінет Проді впав. Новий уряд у жовтні 1998 р. сформував колишній комуніст Массимо Д'Алема, котрий незадовго до цих подій разом зі своєю партією перейшов на соціал-демократичну платформу. Він став 56-м повоєнним прем'єр-міністром Італії. Лідер лівих демократів заявив, що у бюджетній політиці уряду особлива увага приділятиметься соціальному аспектові. Проте і цей уряд недовго перебував при владі. На муніципальних виборах 16 квітня 2000 р. перемогу здобули правоцентриста Сільвіо Берлусконі та Умберто Боссі, що невдовзі спричинило відставку уряду Д'Алема. 28 квітня 2000 р. за дорученням президента К. Чампі 57-й післявоєнний уряд Італії сформував безпартійний Джуліано Амато. Однак уже в травні 2001 p., після нової перемоги правої коаліції на парламентських виборах, посаду прем'єр-міністра обійняв С. Берлусконі. Він — виразник інтересів тієї частини італійського капіталу, яка сповідує економічний плюралізм: менше держави і якомога більше свободи для бізнесу.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новітня історія країн Європи та Америки» автора Газін В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Партійно-політична криза першої половини 90-х років“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Економічний розвиток двох суспільних систем. Роль і вплив НТР у повоєнному світі

  • Метаморфози сучасного капіталізму. Постіндустріальне суспільство

  • Партійно-політична система та її роль у сучасному суспільстві

  • Лівий рух, його трансформація

  • Глобальні проблеми сучасності

  • Міжнародний тероризм — нова загроза світу

  • Розділ 2. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В СИСТЕМІ ТОТАЛІТАРИЗМУ

  • Дві тенденції у країнах ЦПСЄ в повоєнний час. Сутність народної демократії

  • Тоталітаризм і його характерні риси

  • Етапи тоталітаризму

  • Наростання боротьби проти тоталітаризму

  • Наслідки антитоталітарних демократичних революцій. Початок посткомуністичної епохи

  • Розділ 3. КРАЇНИ БАЛТІЇ

  • Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса

  • На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО

  • ЛАТВІЯ

  • Економічні перетворення

  • На шляху до західної демократії

  • ЕСТОНІЯ

  • На шляху до громадянського суспільства

  • Розділ 4. Республіка Білорусь

  • Нестабільність і нерівномірність соціально-економічного розвитку

  • На порозі третього тисячоліття

  • Розділ 5. БОЛГАРІЯ

  • Загострення політичного становища. Створення республіки

  • Початок економічного наступу на приватний капітал

  • Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.

  • Становлення тоталітарної держави

  • Болгарія в 60—80-х роках. Назрівання кризи

  • Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур

  • Успіхи й труднощі перехідного періоду

  • "Новий час" болгарської історії

  • Розділ 6. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

  • Соціальні рухи 1945 — 1951 pp. Специфіка англійської правової держави

  • Внутрішня та зовнішня політика лейбористського уряду Г. Вільсона (1964-1970 pp.)

  • Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 pp.). Тетчеризм

  • Криза політики І тактики лейборизму

  • Економіка Великої Британії у 90-ті роки

  • Реформування королівства

  • Співдружність наприкінці XX ст.

  • Парламент. Палата громад

  • Розділ 7. ІСПАНІЯ

  • Іспанія у перші роки після Франко. Специфіка переходу до демократії

  • Іспанія у 80-ті роки

  • Внутріполітичний та економічний розвиток Іспанії у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 8. ІТАЛІЯ

  • Прийняття конституції

  • Італійське "економічне диво"

  • Посилення соціальної нестабільності у 70-х роках

  • Партійно-політична криза першої половини 90-х років
  • Демографічні проблеми Італії

  • Розділ 9. КАНАДА

  • Квебекська проблема

  • Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції, реформи консервативного уряду Брайана Малруні

  • Нова спроба врегулювання квебекськоі проблеми

  • Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна

  • Розділ 10. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

  • Латинська Америка у другій половині 50-х — 60-х роках

  • Економічний та політичний розвиток у 60-х — першій половині 70-х років

  • Латинська Америка у 90-ті роки ХХ-го — перші роки XXI ст.

  • Характерні особливості розвитку великих латиноамериканських країн на сучасному етапі

  • БРАЗИЛІЯ

  • МЕКСИКА

  • АРГЕНТИНА

  • Розділ 11. НІМЕЧЧИНА

  • Формування партійно-політичної структури

  • Реформи 1948 р.

  • Процес державотворення у Німеччині

  • Німецьке "економічне диво"

  • Політичний розвиток ФРН у 1949-1955 pp.

  • Перехід ФРН до системи державного регулювання

  • Прихід до влади "малої коаліції". Зміни у внутрішній та зовнішній політиці

  • Канцлерство Г. Шмідта

  • Наростання кризи тоталітаризму у Східній Німеччині. Антитоталітарна демократична революція

  • Об'єднання Німеччини

  • Завершення "ери Коля"

  • Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера

  • Соціально-економічний розвиток Німеччини наприкінці XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 12. КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ

  • Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років

  • Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози

  • Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. "Шведський соціалізм"

  • Економічний розвиток у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 13. ПОЛЬЩА

  • Вибір шляхів суспільного розвитку

  • Операція "Вісла"

  • Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму

  • Польща 60-х. Рух протесту студентів та інтелігенції в 1968 р.

  • Польські зусилля 70-х років. Початок формування опозиції

  • Суспільно-політична криза 1980 — 1981 pp.

  • Завершення антитоталітарної демократичної революції

  • Початок стабілізації (перша половина 90-х років)

  • До індустріального суспільства західного зразка

  • На шляху до Європейського Союзу

  • Розділ 14. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

  • Соціально-економічний розвиток

  • Президентство В. Путіна

  • Чеченська проблема

  • Формування зовнішньої політики Росії та її тенденції

  • Російсько-українські відносини

  • Розділ 15. РУМУНІЯ

  • Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.

  • Будівництво соціалізму по-румунськи

  • "Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

  • Демократична революція 1989 р.

  • Курс на переміни і збагачення (1996—2000 pp.)

  • Розділ 16. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

  • Формування зовнішнього курсу США

  • Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р.

  • Доктрина "звільнення від комунізму". Маккартизм

  • Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США

  • Республіканці та демократи в 50-тІ роки. Консервативна згода

  • Загальні наслідки 50-х років і президентські вибори 1960 р.

  • "1000 днів Кеннеді"

  • Загострення соціально-політичних конфліктів

  • Внутрішня та зовнішня політика США в першій половині 70-х років. Президентство Ніксона та Форда

  • Друга половина 70-х років: поступове подолання депресії виробництва, нова зовнішньополітична доктрина

  • Нові економічні мотиви в американському постіндустріальному суспільстві

  • США в період президентства Дж. Буша

  • Економічний розвиток США у 90-ті роки

  • Аграрна політика

  • Президентські вибори-2000. Повернення республіканців до влади

  • США у перші роки XXI СТ.: до й після 11 вересня 2001 р.

  • Американська демократія в дії

  • Розділ 17. УГОРЩИНА

  • Загострення політичної боротьби. Поворот у внутрішній політиці

  • Становище угорців у сусідніх країнах. Паризька мирна конференція

  • Становлення однопартійної тоталітарної держави

  • Реформаторські потуги імре Надя

  • Придушення народного повстання радянськими військами

  • Тиха революція"

  • На шляху до ринкової економіки й західної демократії

  • На порозі XXI ст.

  • Розділ 18. ФРАНЦІЯ

  • Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

  • Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки

  • Франція в період урядів "третьої сили"

  • Криза режиму Четвертої республіки

  • Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля

  • Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки

  • Франція в період важких сімдесятих

  • Друге президентство Мінерана. Політика денаціоналізації державної власності

  • Франція у другій половині 90-х років

  • Вибори 2002 р.: відповідь крайнім правим і недовіра лівим

  • Розділ 19. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА

  • Еволюція економічних структур

  • Лютневі події 1948 р. Встановлення владної монополії комуністів

  • Чехословаччина на шляху до "реального соціалізму"

  • Труднощі економіки. Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

  • Ера Г. Гусака (1969-1989)

  • Розділ 20. ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Реформування соціально-економічної сфери

  • Розділ 21. СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Соціально-економічний розвиток

  • Розділ 22. ЮГОСЛАВІЯ

  • Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму "по-радянськи"

  • Югославсько-радянський конфлікт 1948 р.

  • Суспільна криза початку 50-х років і перехід до самоврядного соціалізму

  • Метаморфози самоврядного соціалізму

  • Період "контрреформ"

  • Криза економічно та політичної системи

  • Розпад югославської федерації

  • Збройні конфлікти на теренах "другої Югославії"

  • Соціально-економічний розвиток Союзної Республіки Югославії

  • Проблема Косово

  • Югославська федерація: проблеми остаточного розмежування

  • Розділ 23. РЕСПУБЛІКА ХОРВАТІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

  • Розділ 24. РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

  • Успіхи й труднощі доби незалежного розвитку

  • Розділ 25. РЕСПУБЛІКА МАКЕДОНІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток

  • Проблема албанського автономізму

  • Розділ 26. РЕСПУБЛІКА БОСНІЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА

  • Успіхи і труднощі повоєнної стабілізації

  • Розділ 27. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

  • Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.

  • Німецька проблема

  • Утворення і діяльність ООН у перші післявоєнні роки

  • Початок "холодної війни"

  • Економічні важелі Заходу. Доктрина Трумена та "план Маршалла"

  • Блокова політика великих держав

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-х -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 70-х РОКІВ

  • Крах колоніальної системи

  • Становлення та розвиток інтеграційних процесів

  • Локальні конфлікти на полі "холодної війни"

  • Три центри сили у Західному світі. Суперечності чи співпраця?

  • Міжнародна розрядка в першій половині 70-х років. ІІ значення для формування міжнародних відносин

  • Проблема безпеки та співробітництва у Європі

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 70-х - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 80-х РОКІВ

  • Розвиток радянсько-американських відносин у другій половині 70-х— першій половині 80-х років

  • КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У СВІТІ НАПРИКІНЦІ XX-НА ПОЧАТКУ XXI СТ.

  • Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння

  • Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР

  • Поглиблення Інтеграційних процесів у Європі та світі

  • СНД у 90-ті роки

  • Нова роль НАТО: надії і тривоги

  • Формування нової моделі посткомуністичного світу в 90-ті роки

  • Характерні видозміни у форматі міжнародних відносин після 11 вересня 2001 р.

  • Погляд у майбутнє

  • ЛІТЕРАТУРА