Лівий рух, його трансформація

Новітня історія країн Європи та Америки

До лівих, як правило, відносять соціал-демократів, соціалістів, а також комуністів. Усі три течії в лівому русі, як відомо, стали виявлятися ще на зламі XIX—XX ст. Сьогодні найвпливовішою силою, що відповідає вимогам часу, є соціал-демократія, яка з минулого століття, пройшовши стадію революційного марксизму, дедалі більше схилялася до стратегії реформізму. Соціал-демократія перестала розглядати соціалізм як якусь суспільну модель й орієнтується на вдосконалення суспільних відносин у рамках існуючого ладу за умов демократії і демократичними засобами. Наявність численних пересудів ліво- та праворадикального характеру стосовно сучасної соціал-демократії змушує дещо детальніше зупинитися на її ролі та позиції лівих у післявоєнний час.

Після Другої світової війни вплив соціал-демократії в ряді країн Західної Європи був досить значним. У перші повоєнні роки відбувалося організаційне відновлення її структур: у 1947 р. створено Комітет інтернаціональних соціалістичних конференцій — Коміско, у 1951 р. перетворений на Соціалістичний Інтернаціонал (СІ). Тоді ж на франкфуртському конгресі було прийнято декларацію "Цілі й завдання демократичного соціалізму", де, на противагу марксистській теорії класової боротьби, викладена теорія політичної та економічної демократії, вперше заявлено, що соціалістичне планування сумісне зі збереженням приватної власності в основних галузях економіки, а шлях до соціалізму лежить через еволюцію суспільства. Декларація, таким чином, узаконила визнання приватної власності, що донедавна для соціал-демократії було досить делікатним питанням. У документі простежується відмова від марксистсько-ленінської теорії наукового соціалізму і боротьби з так званим імперіалізмом (у ленінському розумінні цього слова), оскільки термін "імперіалізм" після війни став уживатися західними публіцистами та політологами виключно в розумінні агресивної політики.

Саме поняття "демократичний соціалізм" уособлює два взаємопов'язані моменти: економічну демократію, що виступає як реальне право людини чи групи людей набувати, володіти та розпоряджатися власністю, з одного боку, і політичну демократію, як похідну категорію економічної свободи, її породження, — з іншого. Соціал-демократи дійшли висновку, що без економічної демократії, економічної свободи не може бути політичної свободи, політичної демократії, конкуренції політичних партій, умів індивідів, незалежної особистості як такої. У цьому полягав відхід соціал-демократії від марксистсько-ленінської догми, що стало наслідком тривалої еволюції, практичного переосмислення історичного шляху розвитку людства особливо після 1917 р.

Важливим проявом демократичного соціалізму, результатом взаємодії економічної і політичної демократії є соціальна демократія, котра певною мірою урівнює життєві шанси тих, хто з тих чи інших причин неспроможний використати постулати соціальної справедливості, надані людині демократією у правовому суспільстві. Зважена і реальна соціальна політика, на думку соціал-демократів, можлива лише за умов високоефективного ринкового виробництва.

З початком переходу капіталізму в постіндустріальну фазу пов'язана дальша еволюція соціал-демократії. У прийнятій в 1959 р. Бад-Годесберзькій програмі німецької соціал-демократії зроблено рішучий крок у напрямі остаточного визнання приватної власності та ринкових відносин як основи цивілізованого, прогресивного розвитку суспільства. Соціал-демократія однозначно стала на захист ринкового господарства і зробила значний внесок у створення моделі соціальної держави, що є важливим надбанням людської цивілізації післявоєнного часу.

Прийнятий у 1962 р. новий програмний документ Соц-інтерну "Світ сьогодні: соціалістична перспектива" підтвердив остаточний розрив соціал-демократії з реальним соціалізмом Східної Європи. Для соціал-демократії поняття соціалізм дедалі більше асоціювалося з активною соціальною політикою. Саме тому в західноєвропейських країнах соціал-демократія — невід'ємна частина партійно-політичної структури, а дуже часто й державної влади. Вона забезпечує модернізацію системи в рамках приватної власності та вільної ринкової економіки.

Водночас соціал-демократія зарекомендувала себе відкритим противником тоталітарних режимів, порушень прав людини, борцем за повсякденні інтереси людей. її діяльність спрямована на використання переваг демократії для того, щоб змусити ринок служити людині, а не "державі", "нації" чи магнатам з "корпорацій". Соціал-демократія несумісна з імперіалізмом, націоналізмом, державництвом та мілітаризмом. Вона відкидає авантюри і барикадний терор.

Серйозним конкурентом соціал-демократичному реформізмові є ліберальний реформізм центристських партій, таких як консервативна партія в Англії, ХДС/ХСС у Німеччині тощо. Нерідко через свою схильність до перерозподільних функцій (що призводило до гальмування технологічної модернізації виробництва) соціал-демократи, основна маса електорату яких — наймана робоча сила, щоб не йти на радикальні заходи у справі урізування соціальних витрат, змушені були поступатися місцем своїм правоцентристським конкурентам. Останні не тільки справлялися з поставленими завданнями, а й успішно модернізували економіку, що в кінцевому рахунку приводило до підвищення життєвого рівня населення.

Після Другої світової війни соціал-демократичні партії стали називати себе народними, оскільки виражали інтереси більшості соціальних груп — робітників, дрібних службовців, частини чиновників і менеджменту, лікарів, юристів, учителів та ін. Технологічні зміни у сфері виробництва, зростання індивідуального характеру діяльності, комп'ютеризація закріпили тенденцію зростання впливу соціал-демократії у розвинутих країнах. Поява "нової середини", пов'язаної з новим типом зайнятості, її ціннісні орієнтації штовхають соціал-демократію на позиції соціального лібералізму.

Перевага соціал-демократії полягає в тому, що вона прагне одночасно політичними методами реалізувати дві основні цінності, якими керується людина. Це свобода і соціальна справедливість. Соціал-демократи своєю діяльністю доводять можливість практичної реалізації цих категорій. Разом з тим, цінність "соціальна справедливість" вони намагаються пов'язати з правом людини на приватну власність, виступають за створення на приватновласницьких і державних підприємствах гідних умов праці, належного соціального страхування, участі у володінні підприємством через пільгові акції тощо, наполегливо проводять у життя реформи, особливо в галузі трудових стосунків.

Соціал-демократи далекі від утопічного підходу до суспільства. Це проявляється втому, що вони не прагнуть до створення "держави загального благоденства", виражають лише намір, відповідно до якого за людиною залишається головна роль у влаштуванні свого життя на основі трудової діяльності. Тільки так, на їхню думку, можна подолати тенденцію до соціального утриманства, яке позбавляє суспільство загальної потреби в розвитку. Разом з тим, соціал-демократи відмовились від намірів створення справедливого суспільства, звернулися до ціннісних установок свободи, справедливості, солідарності, взяли курс на реалізацію їх за умов демократії і демократичними методами. А процес цей, зрозуміло, є безконечним.

Нині Соцінтерн об'єднує близько 140 соціалістичних і соціал-демократичних партій, є найбільшою міжнародною політичною організацією зі світовою структурою. З'їзди проводяться один раз на три роки. В 11 із 15 країн ЄС соціалісти перебувають при владі. Проте катастрофічні втрати на останніх виборах свідчать, що соціал-демократи втрачають популярність. Найдалекоглядніші політики від соціал-демократії — англійський прем'єр-міністр Тоні Блер і канцлер Німеччини Г. Шрьодер — шукають шляхи оновлення світового соціалістичного руху, підтримують ідею "третього шляху", центральне місце в якому вони відводять людському факторові, оскільки такі цінності, як знання, ідеї, творчість уже сьогодні мають не менше значення, аніж фінансовий капітал. А формула комуністів "хто не працює, той не їсть" трансформувалася у формулу "хто не працює — той не отримує допомоги". Курс колишніх лейбористів на досягнення рівності в розподілі соціальних благ відходить у минуле. Якщо для традиційних соціал-демократів первинними є інтереси трудящих, то для неосоціалдемократів — підприємців, бо саме вони забезпечують робочі місця для перших. Такою є філософія "третього шляху". В рішеннях XXI Паризького конгресу Соцінтерну (8—10 листопада 1999 р.) зафіксовано наявність розбіжностей між старими і новими соціал-демократами, які знайшли відображення у відповідній декларації, де, з одного боку, наголошувалося на важливості ринкових відносин, а з іншого — заявлялося про-необхідність критичного ставлення до капіталізму.

Прихильники реформістських методів побудови соціалістичної моделі суспільства називали себе соціалістами. Незгодні з ними створювали комуністичні партії.

Проте останнім часом різниця між соціал-демократами і соціалістами фактично зникає. 1 ті й інші обстоюють соціал-демократичну платформу. Лейбористська партія Великобританії, Партія праці Голландії, Соціалістична партія Франції стоять на одних і тих же позиціях — демократії, соціальної держави, реформ як методу дій, орієнтації на подальшу гуманізацію суспільних відносин.

Західноєвропейські комуністи, які вийшли із соціал-демократії і по-іншому аніж російські більшовики трактували марксистські положення, у 70—80-х роках XX ст. переглянули своє ставлення до диктатури пролетаріату, "буржуазної демократії" у рамках "єврокомунізму". Фактично "єврокомуністи" визнали принципи парламентської демократії, погодилися з реаліями ринкової економіки і дотримувалися комуністичної фразеології лише з метою збереження власної ідентичності. Повністю перейшли на соціал-демократичну платформу італійські комуністи, в урядовій "лівій опозиції" співробітничали з соціалістами комуністи Франції. А східнонімецька компартія (СЄПН) Е. Хонеккера, перейменувавши себе на ПДС (Партія демократичного соціалізму), також переглянула свої ортодоксальні позиції в бік парламентської демократії. Схожі процеси спостерігалися в Польщі, Угорщині, Чехії.

Водночас розвал КПРС не привів до створення масових партій на теренах СРСР. Причина відома. Об'єктивно соціал-демократія міцна в розвинутих, стабільних країнах. З іншого боку, значна маса активних у політичному плані людей залишилася в полоні марксистсько-ленінської ортодоксії, що сприяло реанімації на старих ідейних засадах компартій в Росії, Україні та інших країнах СНД. їх прихід до влади в будь-якій з цих країн завів би суспільство у глухий кут, оскільки повернення назад — це шлях у нікуди, а рух уперед не відповідає заскорузлій і спростованій життям доктрині. Однак соціал-демократія, що конституювала себе у країнах СНД, виявилася передчасною. Відсутність розвинутого ринку, його механізмів означає, що сфера її діяльності поки що відсутня.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новітня історія країн Європи та Америки» автора Газін В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лівий рух, його трансформація“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Економічний розвиток двох суспільних систем. Роль і вплив НТР у повоєнному світі

  • Метаморфози сучасного капіталізму. Постіндустріальне суспільство

  • Партійно-політична система та її роль у сучасному суспільстві

  • Лівий рух, його трансформація
  • Глобальні проблеми сучасності

  • Міжнародний тероризм — нова загроза світу

  • Розділ 2. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В СИСТЕМІ ТОТАЛІТАРИЗМУ

  • Дві тенденції у країнах ЦПСЄ в повоєнний час. Сутність народної демократії

  • Тоталітаризм і його характерні риси

  • Етапи тоталітаризму

  • Наростання боротьби проти тоталітаризму

  • Наслідки антитоталітарних демократичних революцій. Початок посткомуністичної епохи

  • Розділ 3. КРАЇНИ БАЛТІЇ

  • Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса

  • На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО

  • ЛАТВІЯ

  • Економічні перетворення

  • На шляху до західної демократії

  • ЕСТОНІЯ

  • На шляху до громадянського суспільства

  • Розділ 4. Республіка Білорусь

  • Нестабільність і нерівномірність соціально-економічного розвитку

  • На порозі третього тисячоліття

  • Розділ 5. БОЛГАРІЯ

  • Загострення політичного становища. Створення республіки

  • Початок економічного наступу на приватний капітал

  • Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.

  • Становлення тоталітарної держави

  • Болгарія в 60—80-х роках. Назрівання кризи

  • Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур

  • Успіхи й труднощі перехідного періоду

  • "Новий час" болгарської історії

  • Розділ 6. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

  • Соціальні рухи 1945 — 1951 pp. Специфіка англійської правової держави

  • Внутрішня та зовнішня політика лейбористського уряду Г. Вільсона (1964-1970 pp.)

  • Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 pp.). Тетчеризм

  • Криза політики І тактики лейборизму

  • Економіка Великої Британії у 90-ті роки

  • Реформування королівства

  • Співдружність наприкінці XX ст.

  • Парламент. Палата громад

  • Розділ 7. ІСПАНІЯ

  • Іспанія у перші роки після Франко. Специфіка переходу до демократії

  • Іспанія у 80-ті роки

  • Внутріполітичний та економічний розвиток Іспанії у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 8. ІТАЛІЯ

  • Прийняття конституції

  • Італійське "економічне диво"

  • Посилення соціальної нестабільності у 70-х роках

  • Партійно-політична криза першої половини 90-х років

  • Демографічні проблеми Італії

  • Розділ 9. КАНАДА

  • Квебекська проблема

  • Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції, реформи консервативного уряду Брайана Малруні

  • Нова спроба врегулювання квебекськоі проблеми

  • Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна

  • Розділ 10. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

  • Латинська Америка у другій половині 50-х — 60-х роках

  • Економічний та політичний розвиток у 60-х — першій половині 70-х років

  • Латинська Америка у 90-ті роки ХХ-го — перші роки XXI ст.

  • Характерні особливості розвитку великих латиноамериканських країн на сучасному етапі

  • БРАЗИЛІЯ

  • МЕКСИКА

  • АРГЕНТИНА

  • Розділ 11. НІМЕЧЧИНА

  • Формування партійно-політичної структури

  • Реформи 1948 р.

  • Процес державотворення у Німеччині

  • Німецьке "економічне диво"

  • Політичний розвиток ФРН у 1949-1955 pp.

  • Перехід ФРН до системи державного регулювання

  • Прихід до влади "малої коаліції". Зміни у внутрішній та зовнішній політиці

  • Канцлерство Г. Шмідта

  • Наростання кризи тоталітаризму у Східній Німеччині. Антитоталітарна демократична революція

  • Об'єднання Німеччини

  • Завершення "ери Коля"

  • Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера

  • Соціально-економічний розвиток Німеччини наприкінці XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 12. КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ

  • Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років

  • Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози

  • Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. "Шведський соціалізм"

  • Економічний розвиток у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 13. ПОЛЬЩА

  • Вибір шляхів суспільного розвитку

  • Операція "Вісла"

  • Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму

  • Польща 60-х. Рух протесту студентів та інтелігенції в 1968 р.

  • Польські зусилля 70-х років. Початок формування опозиції

  • Суспільно-політична криза 1980 — 1981 pp.

  • Завершення антитоталітарної демократичної революції

  • Початок стабілізації (перша половина 90-х років)

  • До індустріального суспільства західного зразка

  • На шляху до Європейського Союзу

  • Розділ 14. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

  • Соціально-економічний розвиток

  • Президентство В. Путіна

  • Чеченська проблема

  • Формування зовнішньої політики Росії та її тенденції

  • Російсько-українські відносини

  • Розділ 15. РУМУНІЯ

  • Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.

  • Будівництво соціалізму по-румунськи

  • "Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

  • Демократична революція 1989 р.

  • Курс на переміни і збагачення (1996—2000 pp.)

  • Розділ 16. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

  • Формування зовнішнього курсу США

  • Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р.

  • Доктрина "звільнення від комунізму". Маккартизм

  • Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США

  • Республіканці та демократи в 50-тІ роки. Консервативна згода

  • Загальні наслідки 50-х років і президентські вибори 1960 р.

  • "1000 днів Кеннеді"

  • Загострення соціально-політичних конфліктів

  • Внутрішня та зовнішня політика США в першій половині 70-х років. Президентство Ніксона та Форда

  • Друга половина 70-х років: поступове подолання депресії виробництва, нова зовнішньополітична доктрина

  • Нові економічні мотиви в американському постіндустріальному суспільстві

  • США в період президентства Дж. Буша

  • Економічний розвиток США у 90-ті роки

  • Аграрна політика

  • Президентські вибори-2000. Повернення республіканців до влади

  • США у перші роки XXI СТ.: до й після 11 вересня 2001 р.

  • Американська демократія в дії

  • Розділ 17. УГОРЩИНА

  • Загострення політичної боротьби. Поворот у внутрішній політиці

  • Становище угорців у сусідніх країнах. Паризька мирна конференція

  • Становлення однопартійної тоталітарної держави

  • Реформаторські потуги імре Надя

  • Придушення народного повстання радянськими військами

  • Тиха революція"

  • На шляху до ринкової економіки й західної демократії

  • На порозі XXI ст.

  • Розділ 18. ФРАНЦІЯ

  • Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

  • Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки

  • Франція в період урядів "третьої сили"

  • Криза режиму Четвертої республіки

  • Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля

  • Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки

  • Франція в період важких сімдесятих

  • Друге президентство Мінерана. Політика денаціоналізації державної власності

  • Франція у другій половині 90-х років

  • Вибори 2002 р.: відповідь крайнім правим і недовіра лівим

  • Розділ 19. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА

  • Еволюція економічних структур

  • Лютневі події 1948 р. Встановлення владної монополії комуністів

  • Чехословаччина на шляху до "реального соціалізму"

  • Труднощі економіки. Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

  • Ера Г. Гусака (1969-1989)

  • Розділ 20. ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Реформування соціально-економічної сфери

  • Розділ 21. СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Соціально-економічний розвиток

  • Розділ 22. ЮГОСЛАВІЯ

  • Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму "по-радянськи"

  • Югославсько-радянський конфлікт 1948 р.

  • Суспільна криза початку 50-х років і перехід до самоврядного соціалізму

  • Метаморфози самоврядного соціалізму

  • Період "контрреформ"

  • Криза економічно та політичної системи

  • Розпад югославської федерації

  • Збройні конфлікти на теренах "другої Югославії"

  • Соціально-економічний розвиток Союзної Республіки Югославії

  • Проблема Косово

  • Югославська федерація: проблеми остаточного розмежування

  • Розділ 23. РЕСПУБЛІКА ХОРВАТІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

  • Розділ 24. РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

  • Успіхи й труднощі доби незалежного розвитку

  • Розділ 25. РЕСПУБЛІКА МАКЕДОНІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток

  • Проблема албанського автономізму

  • Розділ 26. РЕСПУБЛІКА БОСНІЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА

  • Успіхи і труднощі повоєнної стабілізації

  • Розділ 27. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

  • Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.

  • Німецька проблема

  • Утворення і діяльність ООН у перші післявоєнні роки

  • Початок "холодної війни"

  • Економічні важелі Заходу. Доктрина Трумена та "план Маршалла"

  • Блокова політика великих держав

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-х -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 70-х РОКІВ

  • Крах колоніальної системи

  • Становлення та розвиток інтеграційних процесів

  • Локальні конфлікти на полі "холодної війни"

  • Три центри сили у Західному світі. Суперечності чи співпраця?

  • Міжнародна розрядка в першій половині 70-х років. ІІ значення для формування міжнародних відносин

  • Проблема безпеки та співробітництва у Європі

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 70-х - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 80-х РОКІВ

  • Розвиток радянсько-американських відносин у другій половині 70-х— першій половині 80-х років

  • КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У СВІТІ НАПРИКІНЦІ XX-НА ПОЧАТКУ XXI СТ.

  • Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння

  • Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР

  • Поглиблення Інтеграційних процесів у Європі та світі

  • СНД у 90-ті роки

  • Нова роль НАТО: надії і тривоги

  • Формування нової моделі посткомуністичного світу в 90-ті роки

  • Характерні видозміни у форматі міжнародних відносин після 11 вересня 2001 р.

  • Погляд у майбутнє

  • ЛІТЕРАТУРА