Німецька проблема

Новітня історія країн Європи та Америки

За умов наростання конфронтації між тоталітаризмом і демократією німецька проблема стала найбільш складною у повоєнний час. Уже в період війни союзники будували найрізноманітніші плани щодо Німеччини. Так, американський план Моргентау (1944) передбачав розчленування та децентралізацію Німеччини, "інтернаціоналізацію" Рурської області. Відомий також руз-вельтівський план розчленування Німеччини на п'ять держав, підтриманий Черчіллем. Однак у міру наближення кінця війни ставало дедалі очевиднішим, що плани розчленування, федералізації (створення Дунайської федерації, куди мала увійти Південна Німеччина) та аграризації країни не влаштовують обидві сторони. Коли наприкінці війни почали проявлятися перші симптоми майбутнього протистояння і протиборства, єдина Німеччина стала потрібною обом сторонам як майбутній потенціальний союзник. Про попередні плани вже ніхто не згадував. Чи не тому кінцеві цілі Ялти та Потсдама не могли здійснитися, хоча були конкретними і цілком реальними й формулювалися як "політика чотирьох Д": демократизація, денацифікація, демілітаризація та декартелізація?

Для координованої політики реалізації ялтинських та потсдамських угод союзники створили Контрольну Раду, до складу якої увійшли командувачі окупаційних військ усіх чотирьох зон, на які була поділена Німеччина. Однак союзникам не вдалося узгодити свою політику у виконанні наміченої програми, і єдина демократична миролюбна Німеччина не була створена. И основною причиною цього був розкол світу, розкол Європи. Німеччина стала головним пунктом цього розколу, його каньйоном. Політико-дипломатичні кампанії навколо об'єднання Німеччини десятки років нагадували канат, який безуспішно намагалися перетягнути обидві сторони. Ситуація склалася так, що єдина Німеччина не могла стати ані демократичною, ані соціалістичною. Будь-яка спроба силою об'єднати Німеччину вела до порушення європейського та світового балансу й загрожувала ракетно-ядерним конфліктом. В обстановці посилення конфронтації між Сходом і Заходом Німеччина до 1990 р. існувала у двох системних іпостасях — соціалістичній і демократичній, що дало можливість наочно продемонструвати переваги і хиби обох суспільних систем: системи економічної свободи і системи тоталітарного соціалізму.

Політика колишніх союзників щодо дотримання ялтинських та потсдамських угод не була послідовною як на Заході, так і на Сході, хоча кожен вважав, шо саме він, і ніхто інший їх виконує. Англія та США вважали, що німці дістали шанс прилучитися до демократії і мають оптимально його використати. Це привело до глибоких демократичних перетворень у Західній Німеччині. Західні зони через Бізонію (1946), Тризонію (1948), господарську реформу та "план Маршалла" (1948) прийшли в кінцевому рахунку до створення у 1949 р. демократичної ФРН. Східна Німеччина (окупаційна зона Радянського Союзу) поступово, але неухильно затягувалася до системи лівого тоталітаризму. Цей процес завершився в тому ж 1949 р. появою соціалістичної НДР. Становлення двох німецьких держав супроводжувалося загостренням радянсько-західних стосунків. У 1945 p., коли відбувся поділ Берліна на чотири окупаційні зони, Радянський Союз довго не міг змиритися з такою ситуацією. Це було викликано тим, що третину радянської зони контролювали союзники. Американці й англійці відвели свої

війська за демаркаційну лінію лише тоді, коли Радянський Союз погодився на поділ Берліна на чотири зони. Так з'явився Західний Берлін, який Радянський Союз вважав скалкою, що вклинилася в соціалістичне тіло. Під приводом того, що через Західний Берлін знецінені німецькі марки у великій кількості потрапляють із західних зон окупації до радянської, Кремль розпочав у червні 1948 р. блокаду Західного Берліна, яка тривала 318 днів. Радянське керівництво розуміло, що нові дойчмарки сприятимуть входженню Західного Берліна до західної системи. А тому радянські контрольні органи повністю перекрили погоджені раніше транспортні комунікації, що вели до Західного Берліна. Водночас радянські власті заявили, що беруть на себе постачання Західного Берліна всім необхідним, насамперед продовольством. Західні держави у відповідь створили ефективний повітряний міст для постачання міста. Блокада була знята лише 12 травня 1949 p., коли виявилося, що вона неефективна і не приносить бажаних результатів. Перша берлінська криза поглибила суперечності між великими державами у німецькому питанні. Водночас виявилося, що вирішення спірних питань шляхом переговорів цілком можливе. Тоді ж, у травні 1949 p., після першої берлінської кризи обидві сторони підписали угоду про вільне пересування громадян між зонами в Берліні, без усяких обмежень.

Насильне і штучне роз'єднання Німеччини стало оголеним нервом міжнародних відносин, негативно впливало на них, особливо в Європі. Усі повоєнні спроби загальноєвропейського порозуміння впиралися в розкол Німеччини. Обидві Німеччини на передовій лінії конфронтації були втягнуті в жорстке силове протиборство, очолюване США і СРСР.

Після утворення двох німецьких держав спроби обох сторін об'єднати Німеччину, перетворити її на свого союзника стали ще більш активними, проте як і раніше залишалися ілюзорними і проблематичними. Так було в 1952 p., коли Радянський Союз та НДР висунули проект плану об'єднання Німеччини шляхом вільних загальнонімецьких виборів. Мирна нота СРСР від 10 березня 1952 р. закликала колишніх союзників до створення "на основі вільних виборів об'єднаної, нейтральної Німеччини, якій буде дозволено мати власні збройні сили, причому всі іноземні війська мають покинути її територію протягом року". Там же містилася ціла низка застережень. Зокрема, пропонувалося заборонити "організації, ворожі демократії і збереженню миру", що розумілося як ліквідація західної багатопартійної системи. Захід розцінив радянську пропозицію як спробу не допустити переозброєння Західної Німеччини і як сигнал про те, що гонка озброєнь обернулася для СРСР непосильними труднощами. Захід висунув власний проект, який також передбачав механізм загальнонімецьких виборів, але під контролем ООН. Проте ні той ні інший проект не міг бути реалізований. Обидва виявилися звичайними пропагандистськими кампаніями, породженням психологічної війни. Адже реалізація будь-якого з двох проектів привела б до об'єднання Німеччини на демократичній основі, що для СРСР було неприйнятним. Франція, Велика Британія і США у своїх нотах СРСР від 25 березня підтримали саму ідею об'єднання, проте категорично відкидали принцип нейтралітету Німеччини. Вони наполягали на тому, що об'єднана Німеччина має право вступати в "асоціації, які відповідають цілям і завданням ООН". Підтримуючи принцип вільних виборів, Захід водночас вимагав, щоб комуністичний режим Східної Німеччини надав своїм громадянам право на свободу слова, свободу зібрань тощо. Найдальше пішов у цьому плані англійський міністр закордонних справ А. Іден, який пропонував так організувати вільні вибори, щоб їх результатом було відновлення демократії у НДР і входження єдиної Німеччини до НАТО. Обмін нотами продовжувався до вересня 1952 p., проте ніяких зрушень не відбулося, оскільки Захід підозрював Сталіна у намірі в такий спосіб не допустити вступу ФРН до НАТО, розколоти і ліквідувати альянс. З іншого боку, Німеччина з суто національною політикою була небезпечною і для Заходу. Невдовзі у Радянському Союзі дійшли висновку, що зберегти власну сферу впливу у Східній Європі набагато важливіше, аніж виманити ФРН з обіймів Заходу.

До німецької проблеми сторони повернулися ще раз на початку 1954 р. під час конференції в Берліні. Там Іден і Молотов обмінялися планами, які в котрий раз продемонстрували неможливість об'єднання Німеччини. Зокрема, англійський міністр закордонних справ пропонував здійснити об'єднання Німеччини у п'ять етапів: вільні вибори, установчі збори, конституція, загальнонімецький уряд і мирний договір. Молотов, своєю чергою, не відкидаючи саму ідею вільних виборів, наполягав на укладенні договору про європейську безпеку строком на 50 років (його учасником мали бути і США), за умови неприєднання Німеччини до інших союзів. Захід кваліфікував це, як прагнення СРСР домогтися розпуску НАТО. Обидва плани зазнали невдачі.

Реальними й успішними були дії обох сторін щодо включення ФРН і НДР у "холодну війну" шляхом переозброєння. У вересні 1950 р. на нараді міністрів закордонних справ США, Англії та Франції підготовлено рекомендації по переозброєнню ФРН.

Для того, щоб ФРН змогла стати повноцінним союзником, з неї необхідно було зняти обмеження, пов'язані з окупаційним статутом. 26 травня 1952 р. державний секретар США Д. Ачесон, міністри закордонних справ Англії та Франції А. Іден і Р. Шуман, канцлер ФРН К. Аденауер підписали договір про відносини між ФРН і трьома західними державами, який дістав назву Боннського або Загального договору. Він мав замінити "Окупаційний статут". Ішлося про включення ФРН до "Європейського оборонного співтовариства", котре мало стати, своєю чергою, частиною Атлантичного співтовариства. Три західні держави все ж залишали за собою певні повноваження на території Західної Німеччини. На другий день міністри закордонних справ Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу, ФРН та Італії підписали договір про утворення "Європейського оборонного співтовариства" (ЄОС). Новостворені військові контингенти ФРН мали увійти до складу наднаціональної військової організації — "європейської армії", ідею створення якої ще в 1950 р. висунув французький прем'єр-міністр Рене Плевен у плані європейської інтеграції. Проте договір про утворення "європейської армії" не викликав особливого ентузіазму серед європейського загалу, і крапку тут поставили французи. 30 серпня французький парламент проголосував проти створення "європейської армії". Проте це не зупинило західні держави, і форма ремілітаризації ФРН все ж була знайдена. Відповідно до Паризьких угод, підписаних

23 жовтня 1954 р., ФРН увійшла до Західного Союзу, створеного в 1948 р. на основі Брюссельського договору, в якому брали участь Англія, Франція, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Тепер до нього приєдналися Західна Німеччина та Італія, а сам блок дістав назву Західноєвропейського Союзу (ЗЄС). За Паризькими угодами ФРН отримала дозвіл на формування 490-тисячної армії — бундесверу. Угоди передбачали також ряд обмежень. Зокрема, ФРН не дозволялося мати ядерну зброю та деякі види важкої наступальної зброї. 8 травня 1955 р. ФРН стала членом Північноатлантичного пакту.

Соціалістичні країни на чолі з СРСР розцінили Паризькі угоди як прямий виклик своїй безпеці, недопустиму спробу Заходу зламати баланс сил на свою користь. 11 — 14 травня на нараді у Варшаві вісім соціалістичних країн прийняли рішення про створення Організації Варшавського договору (ОВД), членам учасницями якої стали Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, Чехословаччина, СРСР, Угорщина. У рамках ОВД почалася ремілітаризація Східної Німеччини. Бундесвер та 200-тисячна Національна народна армія НДР доповнили високобоєздатні дивізії держав-переможниць на передній лінії обох блоків. Уся Німеччина, в буквальному розумінні цього слова, була нашпигована військами та засобами ведення великої війни. Небезпека воєнного конфлікту на території Німеччини різко зросла. Розкол Німеччини поглибився, а справа об'єднання стала ще проблематичнішою.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новітня історія країн Європи та Америки» автора Газін В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Німецька проблема“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Економічний розвиток двох суспільних систем. Роль і вплив НТР у повоєнному світі

  • Метаморфози сучасного капіталізму. Постіндустріальне суспільство

  • Партійно-політична система та її роль у сучасному суспільстві

  • Лівий рух, його трансформація

  • Глобальні проблеми сучасності

  • Міжнародний тероризм — нова загроза світу

  • Розділ 2. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В СИСТЕМІ ТОТАЛІТАРИЗМУ

  • Дві тенденції у країнах ЦПСЄ в повоєнний час. Сутність народної демократії

  • Тоталітаризм і його характерні риси

  • Етапи тоталітаризму

  • Наростання боротьби проти тоталітаризму

  • Наслідки антитоталітарних демократичних революцій. Початок посткомуністичної епохи

  • Розділ 3. КРАЇНИ БАЛТІЇ

  • Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса

  • На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО

  • ЛАТВІЯ

  • Економічні перетворення

  • На шляху до західної демократії

  • ЕСТОНІЯ

  • На шляху до громадянського суспільства

  • Розділ 4. Республіка Білорусь

  • Нестабільність і нерівномірність соціально-економічного розвитку

  • На порозі третього тисячоліття

  • Розділ 5. БОЛГАРІЯ

  • Загострення політичного становища. Створення республіки

  • Початок економічного наступу на приватний капітал

  • Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.

  • Становлення тоталітарної держави

  • Болгарія в 60—80-х роках. Назрівання кризи

  • Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур

  • Успіхи й труднощі перехідного періоду

  • "Новий час" болгарської історії

  • Розділ 6. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

  • Соціальні рухи 1945 — 1951 pp. Специфіка англійської правової держави

  • Внутрішня та зовнішня політика лейбористського уряду Г. Вільсона (1964-1970 pp.)

  • Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 pp.). Тетчеризм

  • Криза політики І тактики лейборизму

  • Економіка Великої Британії у 90-ті роки

  • Реформування королівства

  • Співдружність наприкінці XX ст.

  • Парламент. Палата громад

  • Розділ 7. ІСПАНІЯ

  • Іспанія у перші роки після Франко. Специфіка переходу до демократії

  • Іспанія у 80-ті роки

  • Внутріполітичний та економічний розвиток Іспанії у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 8. ІТАЛІЯ

  • Прийняття конституції

  • Італійське "економічне диво"

  • Посилення соціальної нестабільності у 70-х роках

  • Партійно-політична криза першої половини 90-х років

  • Демографічні проблеми Італії

  • Розділ 9. КАНАДА

  • Квебекська проблема

  • Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції, реформи консервативного уряду Брайана Малруні

  • Нова спроба врегулювання квебекськоі проблеми

  • Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна

  • Розділ 10. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

  • Латинська Америка у другій половині 50-х — 60-х роках

  • Економічний та політичний розвиток у 60-х — першій половині 70-х років

  • Латинська Америка у 90-ті роки ХХ-го — перші роки XXI ст.

  • Характерні особливості розвитку великих латиноамериканських країн на сучасному етапі

  • БРАЗИЛІЯ

  • МЕКСИКА

  • АРГЕНТИНА

  • Розділ 11. НІМЕЧЧИНА

  • Формування партійно-політичної структури

  • Реформи 1948 р.

  • Процес державотворення у Німеччині

  • Німецьке "економічне диво"

  • Політичний розвиток ФРН у 1949-1955 pp.

  • Перехід ФРН до системи державного регулювання

  • Прихід до влади "малої коаліції". Зміни у внутрішній та зовнішній політиці

  • Канцлерство Г. Шмідта

  • Наростання кризи тоталітаризму у Східній Німеччині. Антитоталітарна демократична революція

  • Об'єднання Німеччини

  • Завершення "ери Коля"

  • Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера

  • Соціально-економічний розвиток Німеччини наприкінці XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 12. КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ

  • Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років

  • Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози

  • Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. "Шведський соціалізм"

  • Економічний розвиток у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 13. ПОЛЬЩА

  • Вибір шляхів суспільного розвитку

  • Операція "Вісла"

  • Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму

  • Польща 60-х. Рух протесту студентів та інтелігенції в 1968 р.

  • Польські зусилля 70-х років. Початок формування опозиції

  • Суспільно-політична криза 1980 — 1981 pp.

  • Завершення антитоталітарної демократичної революції

  • Початок стабілізації (перша половина 90-х років)

  • До індустріального суспільства західного зразка

  • На шляху до Європейського Союзу

  • Розділ 14. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

  • Соціально-економічний розвиток

  • Президентство В. Путіна

  • Чеченська проблема

  • Формування зовнішньої політики Росії та її тенденції

  • Російсько-українські відносини

  • Розділ 15. РУМУНІЯ

  • Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.

  • Будівництво соціалізму по-румунськи

  • "Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

  • Демократична революція 1989 р.

  • Курс на переміни і збагачення (1996—2000 pp.)

  • Розділ 16. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

  • Формування зовнішнього курсу США

  • Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р.

  • Доктрина "звільнення від комунізму". Маккартизм

  • Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США

  • Республіканці та демократи в 50-тІ роки. Консервативна згода

  • Загальні наслідки 50-х років і президентські вибори 1960 р.

  • "1000 днів Кеннеді"

  • Загострення соціально-політичних конфліктів

  • Внутрішня та зовнішня політика США в першій половині 70-х років. Президентство Ніксона та Форда

  • Друга половина 70-х років: поступове подолання депресії виробництва, нова зовнішньополітична доктрина

  • Нові економічні мотиви в американському постіндустріальному суспільстві

  • США в період президентства Дж. Буша

  • Економічний розвиток США у 90-ті роки

  • Аграрна політика

  • Президентські вибори-2000. Повернення республіканців до влади

  • США у перші роки XXI СТ.: до й після 11 вересня 2001 р.

  • Американська демократія в дії

  • Розділ 17. УГОРЩИНА

  • Загострення політичної боротьби. Поворот у внутрішній політиці

  • Становище угорців у сусідніх країнах. Паризька мирна конференція

  • Становлення однопартійної тоталітарної держави

  • Реформаторські потуги імре Надя

  • Придушення народного повстання радянськими військами

  • Тиха революція"

  • На шляху до ринкової економіки й західної демократії

  • На порозі XXI ст.

  • Розділ 18. ФРАНЦІЯ

  • Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

  • Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки

  • Франція в період урядів "третьої сили"

  • Криза режиму Четвертої республіки

  • Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля

  • Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки

  • Франція в період важких сімдесятих

  • Друге президентство Мінерана. Політика денаціоналізації державної власності

  • Франція у другій половині 90-х років

  • Вибори 2002 р.: відповідь крайнім правим і недовіра лівим

  • Розділ 19. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА

  • Еволюція економічних структур

  • Лютневі події 1948 р. Встановлення владної монополії комуністів

  • Чехословаччина на шляху до "реального соціалізму"

  • Труднощі економіки. Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

  • Ера Г. Гусака (1969-1989)

  • Розділ 20. ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Реформування соціально-економічної сфери

  • Розділ 21. СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Соціально-економічний розвиток

  • Розділ 22. ЮГОСЛАВІЯ

  • Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму "по-радянськи"

  • Югославсько-радянський конфлікт 1948 р.

  • Суспільна криза початку 50-х років і перехід до самоврядного соціалізму

  • Метаморфози самоврядного соціалізму

  • Період "контрреформ"

  • Криза економічно та політичної системи

  • Розпад югославської федерації

  • Збройні конфлікти на теренах "другої Югославії"

  • Соціально-економічний розвиток Союзної Республіки Югославії

  • Проблема Косово

  • Югославська федерація: проблеми остаточного розмежування

  • Розділ 23. РЕСПУБЛІКА ХОРВАТІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

  • Розділ 24. РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

  • Успіхи й труднощі доби незалежного розвитку

  • Розділ 25. РЕСПУБЛІКА МАКЕДОНІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток

  • Проблема албанського автономізму

  • Розділ 26. РЕСПУБЛІКА БОСНІЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА

  • Успіхи і труднощі повоєнної стабілізації

  • Розділ 27. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

  • Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.

  • Німецька проблема
  • Утворення і діяльність ООН у перші післявоєнні роки

  • Початок "холодної війни"

  • Економічні важелі Заходу. Доктрина Трумена та "план Маршалла"

  • Блокова політика великих держав

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-х -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 70-х РОКІВ

  • Крах колоніальної системи

  • Становлення та розвиток інтеграційних процесів

  • Локальні конфлікти на полі "холодної війни"

  • Три центри сили у Західному світі. Суперечності чи співпраця?

  • Міжнародна розрядка в першій половині 70-х років. ІІ значення для формування міжнародних відносин

  • Проблема безпеки та співробітництва у Європі

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 70-х - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 80-х РОКІВ

  • Розвиток радянсько-американських відносин у другій половині 70-х— першій половині 80-х років

  • КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У СВІТІ НАПРИКІНЦІ XX-НА ПОЧАТКУ XXI СТ.

  • Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння

  • Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР

  • Поглиблення Інтеграційних процесів у Європі та світі

  • СНД у 90-ті роки

  • Нова роль НАТО: надії і тривоги

  • Формування нової моделі посткомуністичного світу в 90-ті роки

  • Характерні видозміни у форматі міжнародних відносин після 11 вересня 2001 р.

  • Погляд у майбутнє

  • ЛІТЕРАТУРА