Придушення народного повстання радянськими військами

Новітня історія країн Європи та Америки

У горське керівництво 1 листопада 1956 р. у відповідь на вторгнення радянських військ у межі країни й відмову радянського посла Ю. Андропова дати цьому фактові задовільне пояснення вдалося до відчайдушного вчинку. За згодою президії УСРП воно прийняло рішення про вихід із ОВД і проголосило Угорщину нейтральною державою. Я. Кадар, який повністю підтримав це рішення і виступив по радіо із закликом захищати завоювання "нашої славної революції" й суверенітет країни, після запрошення до Андропова разом із міністром внутрішніх справ Ф. Мюнніхом безслідно зник із країни.

2 листопада Ю. Андропов повідомив І. Надя про готовність СРСР прийняти пропозицію угорського уряду й закликав розпочати переговори про виведення радянських військ з Угорщини. Наступного дня переговори розпочались у парламенті й продовжились у Текеле, в штаб-квартирі радянських військ. Після півночі вся угорська урядова делегація була заарештована органами держбезпеки на чолі з генералом КДБ І. Сєровим. Розпочалися масові арешти, в яких брали участь КДБ та армійські спецслужби, очолювані генералом армії Малініним, закамуфльованим під полковника.

На світанку 4 листопада радянські війська розгорнули наступ на Будапешт та інші міста країни з метою повалення законного демократичного уряду. Водночас із Закарпаття прозвучала радіозаява Я. Кадара про створення Революційного Робітничо-Селянського уряду (у складі Я. Кадара, Ф. Мюн-ніха, А. Апро та ін.). Він звертався за допомогою до радянських частин із закликом дати відсіч силам "реакції" і врятувати "соціалістичний порядок" в Угорщині. Характерно, що кандидатура Я. Кадара на пост глави майбутнього уряду була узгоджена під час зустрічі М. Хрущова з югославським партійним лідером Й. Броз Тіто.

У Будапешті з 4 листопада розпочалися жорстокі бої. Революційні загони довго утримували окремі позиції в столиці. На Чепелі та в інших робітничих районах опір тривав до 11 листопада. Однак сили були нерівні. У цих боях загинуло понад 2,5 тис. повстанців, а кількість поранених перевищила 19 тис. Радянські війська втратили більш як 1,6 тис. чоловік убитими і близько 2 тис. пораненими. Такою була ціна придушення угорської спроби відмови від сталінізму й демократизації соціалізму, яку не бажали тоді допустити керівники "братніх" комуністичних партій.

Угорщина за "ери Кадара"

Угорська революція 1956 р. як спроба демонтажу командно-адміністративної системи під гаслом ліберального, демократичного й національного соціалізму завершилася поразкою. Однак ця невдача не привела до відновлення ракошистсько-сталінської моделі комунізму. Ця модель, пов'язана з ім'ям Я. Кадара, набула ліберального забарвлення. 7 листопада 1956 р. він прибув до Будапешта у супроводі радянських військ і тривалий час залишався під їх охороною. Кадара в Угорщині спочатку не сприймали і не визнавали. Воєнна перемога над революцією ще не означала політичної перемоги. Країна відповіла загальним страйком. Угорці продовжували вважати законним уряд І. Надя. Сам же Надь разом з іншими комуністами-реформаторами з уряду 4 листопада знайшов притулок у посольстві Югославії в Будапешті. У країні виникло своєрідне двовладдя. Це, з одного боку, нав'язаний країні уряд Кадара, що спирався на радянські збройні сили, а з іншого — революційні органи влади на місцях, тобто різні ради, що визнавали уряд І. Надя. Серед них найбільший вплив мала Робітнича Рада великого Будапешта. Не маючи власної соціальної бази й опори в суспільстві, кадарівське керівництво було змушене рахуватися з органами народного представницва, як і з різними демократичними партіями, аж до початку 1957 р.

З метою легітимації своєї влади Кадар спочатку намагався привернути на свій бік окремих комуністів з колишнього уряду й навіть самого І.Надя, пропонуючи їм участь у новому уряді, проте дістав відмову. Вони, як і інші політичні сили, вважали Кадара ставлеником Москви, який зрадив революцію. Лише завдяки підтримці югославських політиків Кадар домігся офіційної відставки уряду І. Надя. Натомість екс-прем'єру і всім членам колишнього кабінету, їхнім сім'ям обіцяно вільне повернення додому, офіційно гарантовано свободу й особисту недоторканність. Однак І. Надь і його товариші були перехоплені органами КДБ і невдовзі разом із сім'ями депортовані до Румунії. Органами нової влади спільно з радянськими військовими проведено арешти керівників робітничих рад усіх рівнів, а у 1957 р. урядовим указом вони були позбавлені всіх прав. Суспільство по-своєму зреагувало на дії тоталітарного режиму. До кінця 1956 р. країну залишило понад 170 тис. угорців.

У 1957—1965 pp., усупереч обіцянкам Кадара амністувати учасників народного повстання 1956 p., було проведено різні "чистки" й таємні арешти. До середини грудня 1961 р. більш як 300 чоловік було засуджено до смертної кари, а понад 16 тис. — до різних строків тюремного ув'язнення. У 1958 р. проти 1. Надя і його товаришів за участю КДБ сфабриковано "судовий процес", що пройшов за зачиненими дверима. Усі вони були страчені, шо викликало хвилю обурення в Угорщині (улітку 1989 р. Верховний суд Угорщини повністю виправдав І. Надя та його сподвижників, тоді ж відбулося урочисте перепоховання їхніх останків).

За цих умов становлення нового режиму відбувалося з великими труднощами. Він не міг будуватися на самому лише насиллі й присутності радянських військ у країні. Тому Кадар взяв на озброєння лозунг, запозичений з Біблії: "Хто не проти нас, той з нами". Проте опорою його режиму на початковому етапі були ультраліві сили — колишні партійні керівники, які на місцях, навіть не чекаючи вказівок зверху, відновлювали комуністичний режим тоталітаризму. Головною ж політичною опорою Кадара у партійній державі, що відновлювалася, стала УСРП. її чисельність уже в 1957 р. становила 345 тис.

Щоб досягти примирення з угорським суспільством, Я. Кадар пішов на суттєві поступки й компроміси. Здійснено заходи для поліпшення умов життя народу, реалізовано значну частину вимог жовтневого повстання й революції. Цей курс призвів до консолідації, а пізніше й визнання режиму Я. Кадара, який увійшов в історію Угорщини як "ліберальний комунізм". Лібералізм номенклатури виявився у перегляді методів будівництва соціалізму. Були скасовані обов'язкові поставки сільгосппродукції селянами та обов'язкове страхування селян-одноосібників. Держава запровадила пенсії для членів кооперативів. Останні, крім заробітку, почали отримувати земельну ренту, розмір якої залежав від величини наділу переданого у власність кооперативу. У 1961 р. 93 % сільськогосподарських угідь належали колективному секторові. Ліберальними методами було досягнуто те, що не вдалося силовими. Новий курс сприяв також піднесенню в економічній сфері.

Угорщина першою з соціалістичних країн у 1967 р. розпочала лібералізацію однопартійної політичної системи. З'явилася можливість висувати на одне депутатське місце кількох кандидатів. У цьому плані угорська партійна держава в наступні роки вигідно відрізнялась від сусідніх авторитарних країн. З 1968 р. в Угорщині почала здійснюватися економічна реформа. її основним змістом була обережна децентралізація з використанням економічних чинників. Змінювалися методи планування та управління, розширилась самостійність підприємств. Детальне планування їхньої діяльності зверху припинилося. Підприємства дістали більшу самостійність, а в трудящих з'явився матеріальний стимул у результатах своєї праці. У підсумку це привело до зростання продуктивності праці й поліпшення матеріального становища народу. В 1960—1975 pp. реальні доходи трудящих збільшилися на 100 %.

Угорська реформа була першою спробою відмовитися від непорушних економічних канонів соціалізму, ослабити кайдани, що сковували не тільки економіку, а й суспільство. Угорські реформатори розуміли, що кидають виклик системі, а тому діяли вкрай обережно, балансували на грані можливого, випробовуючи терпимість радянських лідерів. Чи не тому після "празької весни" реформа в Угорщині була згорнута й знову обережно продовжена, коли пройшов страх щодо можливої появи на будапештських вулицях радянських танків. Разом з тим за умов панування державного сектора і незаінтересованості виробника в продукуванні дешевої та якісної продукції реформа була половинчатою, неповною і могла привести лише до тимчасових успіхів. Адже стратегічні важелі піднесення економіки залишалися за кадром і ніякі партійні рішення не могли надати їй прискорення. Водночас у дрібнотоварному приватному секторі, що зберігся в Угорщині, процвітали присадибні ділянки, місцеві промисли, переробка сільськогосподарської продукції.

Реформи в Угорщині, що розкладали систему директивного управління, у зв'язку з чехословацькими подіями 1968 р. викликали невдоволення комуністичних лідерів інших країн. За "вказівкою" Л. Брежнєва Я. Кадар на початку 70-х років змушений був усунути з державного керівництва реформаторів (Реже Ньєрш, Лайош Фехер, Єне Фок). Водночас обмежувалися приватна та особиста власність. Боячись втратити основний важіль своєї влади та добробуту, номенклатура намагалася повернутися до командно-адміністративних методів, що призвело до погіршення економічної ситуації.

Зрештою, попри тимчасові коливання та відступи, з 1978 р. обережна реформація відновилася. На початку 80-х років були зроблені перші кроки в напрямі легалізації приватновласницької діяльності в рамках "тіньової економіки", особливо в будівництві та сфері послуг. Передавалися в оренду державні магазини, підприємства громадського харчування тощо. Увійшли в практику додаткові приробітки, що, звичайно, вело до помітної диференціації доходів населення. Однак половинчаті реформаторські заходи не могли дати запального імпульсу угорській економіці. Державна власність і надалі залишалася домінуючим чинником суспільного буття. Реформа створила не ринок, а лише окремі його елементи. Частина угорської продукції не відповідала не тільки міжнародним стандартам, а й внутрішнім вимогам. Реформа, що проводилась упродовж двадцяти років, наштовхнулась на рішучий опір бюрократичного апарату. Заборгованість Угорщини західним країнам сягнула в 1987 р. 16 млрд. доларів. З другої половини 80-х років розпочалось поглиблення кризових явищ у суспільстві, а економіка країни перебувала у стані стагнації. Посилювалося напруження в суспільстві, зароджувалися опозиційні течії. Угорщина дедалі більше відставала від демократичних країн Заходу.

Наступний розділ:

Тиха революція"


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новітня історія країн Європи та Америки» автора Газін В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Придушення народного повстання радянськими військами“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Економічний розвиток двох суспільних систем. Роль і вплив НТР у повоєнному світі

  • Метаморфози сучасного капіталізму. Постіндустріальне суспільство

  • Партійно-політична система та її роль у сучасному суспільстві

  • Лівий рух, його трансформація

  • Глобальні проблеми сучасності

  • Міжнародний тероризм — нова загроза світу

  • Розділ 2. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В СИСТЕМІ ТОТАЛІТАРИЗМУ

  • Дві тенденції у країнах ЦПСЄ в повоєнний час. Сутність народної демократії

  • Тоталітаризм і його характерні риси

  • Етапи тоталітаризму

  • Наростання боротьби проти тоталітаризму

  • Наслідки антитоталітарних демократичних революцій. Початок посткомуністичної епохи

  • Розділ 3. КРАЇНИ БАЛТІЇ

  • Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса

  • На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО

  • ЛАТВІЯ

  • Економічні перетворення

  • На шляху до західної демократії

  • ЕСТОНІЯ

  • На шляху до громадянського суспільства

  • Розділ 4. Республіка Білорусь

  • Нестабільність і нерівномірність соціально-економічного розвитку

  • На порозі третього тисячоліття

  • Розділ 5. БОЛГАРІЯ

  • Загострення політичного становища. Створення республіки

  • Початок економічного наступу на приватний капітал

  • Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.

  • Становлення тоталітарної держави

  • Болгарія в 60—80-х роках. Назрівання кризи

  • Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур

  • Успіхи й труднощі перехідного періоду

  • "Новий час" болгарської історії

  • Розділ 6. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

  • Соціальні рухи 1945 — 1951 pp. Специфіка англійської правової держави

  • Внутрішня та зовнішня політика лейбористського уряду Г. Вільсона (1964-1970 pp.)

  • Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 pp.). Тетчеризм

  • Криза політики І тактики лейборизму

  • Економіка Великої Британії у 90-ті роки

  • Реформування королівства

  • Співдружність наприкінці XX ст.

  • Парламент. Палата громад

  • Розділ 7. ІСПАНІЯ

  • Іспанія у перші роки після Франко. Специфіка переходу до демократії

  • Іспанія у 80-ті роки

  • Внутріполітичний та економічний розвиток Іспанії у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 8. ІТАЛІЯ

  • Прийняття конституції

  • Італійське "економічне диво"

  • Посилення соціальної нестабільності у 70-х роках

  • Партійно-політична криза першої половини 90-х років

  • Демографічні проблеми Італії

  • Розділ 9. КАНАДА

  • Квебекська проблема

  • Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції, реформи консервативного уряду Брайана Малруні

  • Нова спроба врегулювання квебекськоі проблеми

  • Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна

  • Розділ 10. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

  • Латинська Америка у другій половині 50-х — 60-х роках

  • Економічний та політичний розвиток у 60-х — першій половині 70-х років

  • Латинська Америка у 90-ті роки ХХ-го — перші роки XXI ст.

  • Характерні особливості розвитку великих латиноамериканських країн на сучасному етапі

  • БРАЗИЛІЯ

  • МЕКСИКА

  • АРГЕНТИНА

  • Розділ 11. НІМЕЧЧИНА

  • Формування партійно-політичної структури

  • Реформи 1948 р.

  • Процес державотворення у Німеччині

  • Німецьке "економічне диво"

  • Політичний розвиток ФРН у 1949-1955 pp.

  • Перехід ФРН до системи державного регулювання

  • Прихід до влади "малої коаліції". Зміни у внутрішній та зовнішній політиці

  • Канцлерство Г. Шмідта

  • Наростання кризи тоталітаризму у Східній Німеччині. Антитоталітарна демократична революція

  • Об'єднання Німеччини

  • Завершення "ери Коля"

  • Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера

  • Соціально-економічний розвиток Німеччини наприкінці XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 12. КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ

  • Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років

  • Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози

  • Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. "Шведський соціалізм"

  • Економічний розвиток у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

  • Розділ 13. ПОЛЬЩА

  • Вибір шляхів суспільного розвитку

  • Операція "Вісла"

  • Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму

  • Польща 60-х. Рух протесту студентів та інтелігенції в 1968 р.

  • Польські зусилля 70-х років. Початок формування опозиції

  • Суспільно-політична криза 1980 — 1981 pp.

  • Завершення антитоталітарної демократичної революції

  • Початок стабілізації (перша половина 90-х років)

  • До індустріального суспільства західного зразка

  • На шляху до Європейського Союзу

  • Розділ 14. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

  • Соціально-економічний розвиток

  • Президентство В. Путіна

  • Чеченська проблема

  • Формування зовнішньої політики Росії та її тенденції

  • Російсько-українські відносини

  • Розділ 15. РУМУНІЯ

  • Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.

  • Будівництво соціалізму по-румунськи

  • "Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

  • Демократична революція 1989 р.

  • Курс на переміни і збагачення (1996—2000 pp.)

  • Розділ 16. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

  • Формування зовнішнього курсу США

  • Післявоєнні соціальні проблеми і президентські вибори 1948 р.

  • Доктрина "звільнення від комунізму". Маккартизм

  • Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США

  • Республіканці та демократи в 50-тІ роки. Консервативна згода

  • Загальні наслідки 50-х років і президентські вибори 1960 р.

  • "1000 днів Кеннеді"

  • Загострення соціально-політичних конфліктів

  • Внутрішня та зовнішня політика США в першій половині 70-х років. Президентство Ніксона та Форда

  • Друга половина 70-х років: поступове подолання депресії виробництва, нова зовнішньополітична доктрина

  • Нові економічні мотиви в американському постіндустріальному суспільстві

  • США в період президентства Дж. Буша

  • Економічний розвиток США у 90-ті роки

  • Аграрна політика

  • Президентські вибори-2000. Повернення республіканців до влади

  • США у перші роки XXI СТ.: до й після 11 вересня 2001 р.

  • Американська демократія в дії

  • Розділ 17. УГОРЩИНА

  • Загострення політичної боротьби. Поворот у внутрішній політиці

  • Становище угорців у сусідніх країнах. Паризька мирна конференція

  • Становлення однопартійної тоталітарної держави

  • Реформаторські потуги імре Надя

  • Придушення народного повстання радянськими військами
  • Тиха революція"

  • На шляху до ринкової економіки й західної демократії

  • На порозі XXI ст.

  • Розділ 18. ФРАНЦІЯ

  • Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

  • Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки

  • Франція в період урядів "третьої сили"

  • Криза режиму Четвертої республіки

  • Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля

  • Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки

  • Франція в період важких сімдесятих

  • Друге президентство Мінерана. Політика денаціоналізації державної власності

  • Франція у другій половині 90-х років

  • Вибори 2002 р.: відповідь крайнім правим і недовіра лівим

  • Розділ 19. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА

  • Еволюція економічних структур

  • Лютневі події 1948 р. Встановлення владної монополії комуністів

  • Чехословаччина на шляху до "реального соціалізму"

  • Труднощі економіки. Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

  • Ера Г. Гусака (1969-1989)

  • Розділ 20. ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Реформування соціально-економічної сфери

  • Розділ 21. СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

  • Соціально-економічний розвиток

  • Розділ 22. ЮГОСЛАВІЯ

  • Встановлення комуністичної диктатури. Будівництво соціалізму "по-радянськи"

  • Югославсько-радянський конфлікт 1948 р.

  • Суспільна криза початку 50-х років і перехід до самоврядного соціалізму

  • Метаморфози самоврядного соціалізму

  • Період "контрреформ"

  • Криза економічно та політичної системи

  • Розпад югославської федерації

  • Збройні конфлікти на теренах "другої Югославії"

  • Соціально-економічний розвиток Союзної Республіки Югославії

  • Проблема Косово

  • Югославська федерація: проблеми остаточного розмежування

  • Розділ 23. РЕСПУБЛІКА ХОРВАТІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

  • Розділ 24. РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

  • Успіхи й труднощі доби незалежного розвитку

  • Розділ 25. РЕСПУБЛІКА МАКЕДОНІЯ

  • Соціально-економічний і політичний розвиток

  • Проблема албанського автономізму

  • Розділ 26. РЕСПУБЛІКА БОСНІЯ ТА ГЕРЦЕГОВИНА

  • Успіхи і труднощі повоєнної стабілізації

  • Розділ 27. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

  • Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.

  • Німецька проблема

  • Утворення і діяльність ООН у перші післявоєнні роки

  • Початок "холодної війни"

  • Економічні важелі Заходу. Доктрина Трумена та "план Маршалла"

  • Блокова політика великих держав

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-х -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 70-х РОКІВ

  • Крах колоніальної системи

  • Становлення та розвиток інтеграційних процесів

  • Локальні конфлікти на полі "холодної війни"

  • Три центри сили у Західному світі. Суперечності чи співпраця?

  • Міжнародна розрядка в першій половині 70-х років. ІІ значення для формування міжнародних відносин

  • Проблема безпеки та співробітництва у Європі

  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 70-х - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 80-х РОКІВ

  • Розвиток радянсько-американських відносин у другій половині 70-х— першій половині 80-х років

  • КАРДИНАЛЬНІ ЗМІНИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У СВІТІ НАПРИКІНЦІ XX-НА ПОЧАТКУ XXI СТ.

  • Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння

  • Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР

  • Поглиблення Інтеграційних процесів у Європі та світі

  • СНД у 90-ті роки

  • Нова роль НАТО: надії і тривоги

  • Формування нової моделі посткомуністичного світу в 90-ті роки

  • Характерні видозміни у форматі міжнародних відносин після 11 вересня 2001 р.

  • Погляд у майбутнє

  • ЛІТЕРАТУРА