Незважаючи на відставку уряду В. Ющенка, здійснені ним економічні реформи дали можливість новому Кабінету Міністрів, який з 29 травня 2001 р. очолив народний депутат України А. Кінах, продовжити курс на зростання економіки. Зокрема, у 2001 р. зростання ВВП в Україні становило понад 9 %. Проте надалі уряд А. Кінаха не зберіг динаміку позитивних економічних змін. Як наслідок, уже наприкінці того ж року сповільнилися темпи зростання реальних доходів населення, виробництва товарів народного споживання, промислової продукції та продукції ЛПК.
Новим прем'єр-міністром 21 листопада 2002 р. став голова Донецької облдержадміністрації В. Янукович. За його прем'єрства зростання економіки впродовж 2003—2004 рр. істотно прискорилося. Зокрема, приріст ВВП у 2003 (9,4 % ) та 2004 р. (12,7 %) перевищив середню величину за всі попередні роки незалежності. Заборгованість із зарплат скоротилася у 2,5 раза, а в бюджетній сфері була повністю погашена. Середня заробітна плата протягом 2 років підвищилася на 42 %, а мінімальна — на 44 %. Правда, це зростання населення не відчуло, оскільки ціни на товари, які становлять основу споживчого кошика, зростали втричі швидше, ніж реальні заробітки; державний борг України збільшився на 20 млрд. грн. Бездумне підвищення зарплат і пенсій, пов'язане з участю В. Януковича в президентських виборах, не лише призвело до дестабілізації фінансово-грошової сфери, знецінення гривні та стрімкого зростання цін, а й поставило на межу краху пенсійну систему держави.
На відміну від нехай повільних і непослідовних, але загалом позитивних змін, які, починаючи з 2000 р., відбувалися в українській економіці, події на політичній арені України мали протилежний знак. Другий президентський термін Л. Кучма розпочав з активних дій, спрямованих на реформування політичної системи. 16 квітня 2000 р. відбувся всеукраїнський референдум, учасники якого підтримали посилення президентської гілки влади за рахунок повноважень парламенту.
На заваді реалізації результатів референдуму стала політична криза наприкін. 2000 р. — у першій пол. 2001 р. Вона розпочалася з оприлюднення народним депутатом О. Морозом 28 листопада сенсаційних аудіо записів колишнього охоронця Президента М. Мельниченка начебто розмов Президента України та інших посадових осіб, які засвідчували причетність керівництва держави до викрадення, а можливо, й убивства, опозиційного журналіста Г. Ґонґадзе, повальну корупцію у найвищих ешелонах влади, порушення виборчого законодавства, прав людини, залякування суддів, обмеження свободи слова тощо.
У грудні — січні 2000—2001 рр. у багатьох містах виросли наметові містечка, які доносили інформацію про опір. Опозиційними до чинної влади силами було створено низку структур: комітет "Україна без Кучми", Форум національного порятунку, Громадський комітет опору "За правду", до яких увійшли такі відомі політики, як Ю. Тимошенко, Л. Лук'яненко, О. Мороз, С. Головатий, Т. Чорновіл та ін. їх основною вимогою була відставка Президента України та його найближчого оточення.
Апогею протистояння у державі досягло 9 березня 2001 р., коли під час святкування річниці народження Т. Шевченка в сутичці демонстрантів з міліцією постраждали десятки людей з обох сторін і сотні опозиціонерів було затримано.
Навесні напруженість у суспільстві почала спадати. Негативну реакцію Заходу на події в нашій державі істотною мірою пом'якшили дві визначні події: перший в історії візит в Україну Папи Римського Івана Павла II у червні 2001 р. та святкування 10-ї річниці проголошення державної незалежності України. Згодом політичні пристрасті вихлюпнулися на парламентські вибори 2002 р., що, як і попередні, відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. За результатами виборів перемогу святкував правоцентристський блок В. Ющенка "Наша Україна". До парламенту також пройшли КПУ, пропрезидентський блок "За єдину Україну", опозиційні блок Ю. Тимошенко й СПУ, а також СДПУ (о).
Тріумф опозиційно налаштованих до влади "Нашої України", КПУ, блоку Ю. Тимошенко та СПУ на парламентських виборах 2002 р. не приніс їм значних дивідендів. Натомість пропрезидентські сили завдяки потужній владній підтримці зуміли на лише перемогти у більшості мажоритарних округів, а й обрати головою Верховної Ради свого ставленика — В. Литвина, колишнього керівника Адміністрації президента. Це призвело до нечуваного протистояння між пропрезидентськими та опозиційними силами.
Восени Україною знову прокотилася хвиля протесту. Зокрема, 16 вересня, в день річниці загибелі Г. Ґонґадзе, опозиція провела в столиці Всеукраїнські народні збори "Повстань Україно!" за участю десятків тисяч громадян. Багатотисячні маніфестації відбулися в усіх обласних центрах, багатьох містах і селах. їх учасники висунули вимогу Президенту Кучмі про негайну відставку, ухвалили звернення до глав іноземних держав та організацій про міжнародну ізоляцію режиму Кучми. Як з'ясувалося згодом, ці протестні заходи, докорінно вплинувши на свідомість суспільства, були генеральною репетицією революційних подій 2004 р.
Отже, нав'язана Україні владою кланово-олігархічна модель розвитку довела її до глибокої кризи, ! тотальної бідності, безробіття, фактично стану національної катастрофи. Проте суспільство терпіло з останніх сил, чекаючи дня президентських виборів, щоб скористатися правом на вільне волевиявлення і легітимно змінити осоружну владу.
Українська помаранчева революція 2004 р.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України: відповіді на екзаменаційні білети» автора Лазарович М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства в 1994— 2004 рр. Президент Леонід Кучма. Прийняття нової Конституції“ на сторінці 2. Приємного читання.
